я боюся висоти, темряви і людей. особливо людей. тобто смерті, невідомого і людей. тобто кінця, болю і людей. тобто болю, болю і болю. це ж так природно. а там,де біль переходить межі, свідомість просто робить "викл" а ви кажете, пригальмована реакція. то просто режим очікування. після понаднормового болю. далі має бути просвітлення і нірвана, I
чи ж і не помітив, що душа-бурштин? в ній легкий і світлий образ твій застиг. піднесу до бога: то вже не смола - то коштовний спогад вічність обняла...