***
Олегу Коцареву
ми поховаємо цивілізацію у лісах
щоби сонце прокинувшись
почуло зелену платівку світанку
станемо голими в коло перебіжного танцю
і розсміємося дитячим сміхом природи
земля себе не впізнає у дзеркалі наших рухів
земля нас ніколи вже не впізнає
так вода виходячи з пам’яті звірів камінних
стає снігом в прозорих долонях хмарин
так дерева вростаючи в дощ
стають небом в обіймах пташок
нам не страшно - скажемо ми -
бути й не бути у пуповині часу
і пов’яжемо білі хусточки сліз у домі любові
ми поховаємо цивілізацію у лісах
щоби сонце прокинувшись
почуло зелену платівку світанку
станемо голими в коло перебіжного танцю
і розсміємося дитячим сміхом природи
земля себе не впізнає у дзеркалі наших рухів
земля нас ніколи вже не впізнає
так вода виходячи з пам’яті звірів камінних
стає снігом в прозорих долонях хмарин
так дерева вростаючи в дощ
стають небом в обіймах пташок
нам не страшно - скажемо ми -
бути й не бути у пуповині часу
і пов’яжемо білі хусточки сліз у домі любові