Інтерв’ю для видання «Главком»

[sumire_violette]

"Я не знаю, наскільки це зрозуміло людям, які не мають досвіду біженства через війну, але перше, з чим стикаєшся, втративши дім, - це ізоляція. Тотальна, бо на нарощування соціальних зв’язків потрібен час. І це не обов’язково завершується історією успіху. І тут мова, а в моєму випадку мова мислення і письма - це російська, стає єдиним, що дозволяє триматися за життя, в якому все раптом, як і воно саме, знецінилося. Мова стає єдиним сховком і прихистком, тією глибиною, на яку завжди можна зануритися, коли ентропія примножується, а безсилля і безпорадність стають критичними".

Щиро дякую Інзі за пропозицію поспілкуватися. А ось людині, що вирішила зробити такий заголовок одночасно з ескалацієї соціального напруження довкола мовного питання, не дякую, щиро. До того ж, користуючись нагодою, хочу зауважити, що традиція виправлення "поетка" на "поетеса" в наших ЗМІ - це якась непозбувна радянщина.

P.S.: за наслідками поширення вчора: хтось читає лише заголовки, а хтось і весь текст, замислюючись над контекстом.

https://glavcom.ua/interviews/poetesa-iya-kiva-ani-putin-ani-rosiya-ne-mayut-kopiraytu-na-rosiysku-movu-533225.html