Моя споріднена душа
Ми народжуємось і маємо рідних по крові людей. Вони - наші рідні, вони завжди будуть з нами, а ми з ними. І, здається, що б не сталось, тільки вони продовжуватимуть нас любити, розуміти, пробачати. Бо я і сім’я - це одне ціле, яке не розколеться з часом. Воно буде вічно.
Так трапляється, що впродовж життя нам зустрічаються люди. Різні. Хтось приходить надовго, хтось на трошки, хтось вчить нас чогось, а хтось загартовує характер.
А є люди, які приходять і стають споРІДНЕНИМИ. Нехай ми не рідні від народження, але стаємо рідними в житті.
Я щаслива, що більше двох років тому я познайомилась з Лєною, моєю тепер подругою. Як у всіх, було багато різного, але я вдячна Богу за те, що послав мені цю людину. В свої 25 вона дуже мудра, не по рокам. Вона багато чого пережила і головна її цінність - величезний внутрішній світ і вміння з усього виносити урок. За період нашої дружби ми обоє змінились: вона стала відкритішою, а я - навчилась (чи й досі вчусь) не боятись жити. Колись вона сказала: Яке це щастя, коли є люди, на яких ти можеш повністю покластись, в будь-якій ситуації. Тоді я усвідомила справжню цінність дружби.
Вчора вона повернулась з півторамісячної подорожі Азією. Я не можу передати ті емоції, коли ми побачились. Це як мама, що довго чекала свою дитину. Ми сиділи до третьої ночі, не могли наговоритись, і сміялись, і плакали. Ми практично не говорили про Азію, ми говорили про уроки, які нам дає життя, про людей, які є найвищою цінністю. Ми можемо втратити дім, роботу, гроші, але це все ніщо. Ніщо, поряд з тим, коли втрачаєш людину - фізично чи духовно. І коли втрачаємо себе, ганяючись за якимись примарними цінностями. Ось це страшно.
За тих сорок днів подорожі вона мала час переосмислити життя, багато чого зрозуміла, позбулась якихось дрібних залежностей, стереотипів. Вона приїхала умиротвореною і я перейняла від неї цей стан. Вона вміє поділитись набутими знаннями, передати їх людям, якщо вважає це за потрібне.
Тільки їй я змогла нарешті розповісти про всі свої переживання і зміни, що відбуваються зараз в моїй сім’ї. А зміни ці кардинальні, про все розповім пізніше. І я знаю, якщо вона сказала, що все буде добре, то так воно й буде. Все скаладається так, як має бути, треба тільки не боятись.
Зараз пишу, а в душі теплота і одухотвореність. Хочеться поділитись цією теплотою з усіма і побажати, щоб у кожного в житті були такі Люди.
Так трапляється, що впродовж життя нам зустрічаються люди. Різні. Хтось приходить надовго, хтось на трошки, хтось вчить нас чогось, а хтось загартовує характер.
А є люди, які приходять і стають споРІДНЕНИМИ. Нехай ми не рідні від народження, але стаємо рідними в житті.
Я щаслива, що більше двох років тому я познайомилась з Лєною, моєю тепер подругою. Як у всіх, було багато різного, але я вдячна Богу за те, що послав мені цю людину. В свої 25 вона дуже мудра, не по рокам. Вона багато чого пережила і головна її цінність - величезний внутрішній світ і вміння з усього виносити урок. За період нашої дружби ми обоє змінились: вона стала відкритішою, а я - навчилась (чи й досі вчусь) не боятись жити. Колись вона сказала: Яке це щастя, коли є люди, на яких ти можеш повністю покластись, в будь-якій ситуації. Тоді я усвідомила справжню цінність дружби.
Вчора вона повернулась з півторамісячної подорожі Азією. Я не можу передати ті емоції, коли ми побачились. Це як мама, що довго чекала свою дитину. Ми сиділи до третьої ночі, не могли наговоритись, і сміялись, і плакали. Ми практично не говорили про Азію, ми говорили про уроки, які нам дає життя, про людей, які є найвищою цінністю. Ми можемо втратити дім, роботу, гроші, але це все ніщо. Ніщо, поряд з тим, коли втрачаєш людину - фізично чи духовно. І коли втрачаємо себе, ганяючись за якимись примарними цінностями. Ось це страшно.
За тих сорок днів подорожі вона мала час переосмислити життя, багато чого зрозуміла, позбулась якихось дрібних залежностей, стереотипів. Вона приїхала умиротвореною і я перейняла від неї цей стан. Вона вміє поділитись набутими знаннями, передати їх людям, якщо вважає це за потрібне.
Тільки їй я змогла нарешті розповісти про всі свої переживання і зміни, що відбуваються зараз в моїй сім’ї. А зміни ці кардинальні, про все розповім пізніше. І я знаю, якщо вона сказала, що все буде добре, то так воно й буде. Все скаладається так, як має бути, треба тільки не боятись.
Зараз пишу, а в душі теплота і одухотвореність. Хочеться поділитись цією теплотою з усіма і побажати, щоб у кожного в житті були такі Люди.