Чи варто?
Чи варто гнатись за життям? Чи треба вічно кудись бігти, летіти, поспішати? Робота, кар'єра... Якось я спілкувалась з чоловіком, 75-ти років, Героєм України, академіком. Він розповідав про своє життя, як дисертації захищав, працював, був депутатом, знову багато працював, переніс інсульт і далі - робота. Я вислухала і тільки запитала: а воно того варте було? Сказав: ні, не варте, нічого не варте більше за життя…
Просто в нас такий менталітет і такі звички. Поки ти молодий, ти маєш багато і важко працювати, щоб… Та ні, не для зарплати, вона в більшості випадків якраз невисока, та і стаж - не такий важливий. А щоб вічувати, що ти такий, як всі, ти зайнятий чимось, чи чогось досягаєш.
В мене є подруга. Вона ніколи не розказувала мені до кінця про свій стан, але я знаю, що вона хвора і, як розумію, серйозно. Тому й поспішає жити - багато подорожує, з парашутом стрибала, Хорватію об’їжджала, з гір спускалась. Зараз поїхала на півтори місяці до Азії, не знаючи, чи залишиться її робоче місце за нею, чи звільнять… Це дико звучить, але їй в чомусь можна позаздрити. Вона не відкладає все на потім, не відкладає на потім життя, як це робить більшість людей. Хочу навчитись цього від неї.
Може варто призупинити цей скажений ритм життя і трохи відпочити, побути з рідними, подихати природою, дати собі можливість запам’ятати сьогоднішнє. Бо в 75 вже не захочеться стрибнути в невідомість з парашутом.
Просто в нас такий менталітет і такі звички. Поки ти молодий, ти маєш багато і важко працювати, щоб… Та ні, не для зарплати, вона в більшості випадків якраз невисока, та і стаж - не такий важливий. А щоб вічувати, що ти такий, як всі, ти зайнятий чимось, чи чогось досягаєш.
В мене є подруга. Вона ніколи не розказувала мені до кінця про свій стан, але я знаю, що вона хвора і, як розумію, серйозно. Тому й поспішає жити - багато подорожує, з парашутом стрибала, Хорватію об’їжджала, з гір спускалась. Зараз поїхала на півтори місяці до Азії, не знаючи, чи залишиться її робоче місце за нею, чи звільнять… Це дико звучить, але їй в чомусь можна позаздрити. Вона не відкладає все на потім, не відкладає на потім життя, як це робить більшість людей. Хочу навчитись цього від неї.
Може варто призупинити цей скажений ритм життя і трохи відпочити, побути з рідними, подихати природою, дати собі можливість запам’ятати сьогоднішнє. Бо в 75 вже не захочеться стрибнути в невідомість з парашутом.