цо єст неспожянка?
так якось нудно жити... не дивує більше життя. і люди не дивують. знаєш, що чекати від кожного з них.
останнім часом якось вже надто розвинулася інтуїція, чи може просто бачення людей, життя. якось починаєш з кимось фільтрувати все, що говориш, з кимось можеш бути відвертою, з кимось - обережною...
чим далі живу, тим більше прислуховуюсь до цього голосу зсередини. бо це все не просто так.
якісь такі сни напівпророчі сняться...таке відчуття, що скоро щось має статися, але я не можу зрозуміти, що саме...
буває, що мені потрібно вирішити якесь питання чи проблему, а я вже ніби відчуваю, як усе вирішиться, що станеться далі.
звісно, є люди, яких я не можу передбачити, і є ситуації, яких я не очікувала, але немає в мене тої фатальної розпачі чи навпаки великих радощів - все приймається як даність.
моя філософія повного абстрагування діє. як йог умію повністю відійти від світу, адже моє життя - це ніщо на тлі всесвіту, та навіть на тлі існування людства, то чому ж мій зламаний ніготь має приносити стільки негативу в ноосферу?
життя своє розцінюю як цікаву квест-гру - куди мене закине завтра? де я буду жити тепер? хто буде спати в моєму ліжку? з ким буду пити і кого любити навіки? це передбачити неможливо...тому й цікаво. це як намагатися зазирнути за поворот...
останнім часом якось вже надто розвинулася інтуїція, чи може просто бачення людей, життя. якось починаєш з кимось фільтрувати все, що говориш, з кимось можеш бути відвертою, з кимось - обережною...
чим далі живу, тим більше прислуховуюсь до цього голосу зсередини. бо це все не просто так.
якісь такі сни напівпророчі сняться...таке відчуття, що скоро щось має статися, але я не можу зрозуміти, що саме...
буває, що мені потрібно вирішити якесь питання чи проблему, а я вже ніби відчуваю, як усе вирішиться, що станеться далі.
звісно, є люди, яких я не можу передбачити, і є ситуації, яких я не очікувала, але немає в мене тої фатальної розпачі чи навпаки великих радощів - все приймається як даність.
моя філософія повного абстрагування діє. як йог умію повністю відійти від світу, адже моє життя - це ніщо на тлі всесвіту, та навіть на тлі існування людства, то чому ж мій зламаний ніготь має приносити стільки негативу в ноосферу?
життя своє розцінюю як цікаву квест-гру - куди мене закине завтра? де я буду жити тепер? хто буде спати в моєму ліжку? з ким буду пити і кого любити навіки? це передбачити неможливо...тому й цікаво. це як намагатися зазирнути за поворот...