200 км з історії Чернігівщини
2 листопада 1708 рік. У місті вирує жорстока розправа - вішають, четвертують, колесують. Під ногами - калюжі крові, на річці - плоти з повішеними. По-звірячому вирізавши 20 тис. вояків, жінок, дітей, старих та пограбувавши місто, його підпалив і дощенту знищив майбутній генералісимус О. Меншиков за наказом Петра І. Воно зникло з лиця землі за один день, як Помпеї. Так цар помстився гетьману І. Мазепі за перехід на бік шведів, аби звільнити Україну від московського гноблення.
Довгий час це була заборонена тема. Фактично тільки через 300 років деякі з основних елементів гетьманської столиці відновлено. Здогадалися?
Батурин. А ще протягом 200 км на зворотньому шляху до Києва - Свято-Миколаївський Крупицький монастир-Прокопович-Куліш-Крути-Лемеші.
Дух старовини Батурина
Сучасне скромне селище міського типу - це колишній форпост Речі Посполитої. У 1625 р. тут споруджують Батуринську фортецю. А після зруйнування Чигирина влаштовують резиденцію гетьманів Лівобережної України Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи і К. Розумовського. За Мазепи Батурин став пишною столицею з однією з найбільших на той час в Україні фортець. Аж поки не знайшовся, як часто трапляється, зрадник, тишком-нишком здав таємний хід - і місто зникло за один день (а столицю знову перенесли - до Глухова). Тільки через років 50 Батурин, який вважали проклятим і де ніхто не хотів селитися, подаровано так званому останньому гетьману К. Розумовському. Поволі місто відродилося, а з 1799 р. стало хизуватися палацом.
Власне на цій історії і влаштовано ще 1993 р. Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» (8-04635-48435; 48008; 48853; 48651). Усі його атрибути можна умовно поділити на три пункти туристичної програми, що компактно розкидані містом: цитадель Батуринської фортеці з прилеглими до неї пам’ятками, будинок генерального судді В. Кочубея і, звісно, палац К. Розумовського.
- Ні-ні!.. До палацу не можна, - зупинили нас пильні палацові працівники, мило запрошуючи пройти якусь групу з міністерств-відомств. - От на початку червня, після офіційного відкриття, будь-ласка. Але його точна дата поки що невідома...
А тим часом довкола закритих воріт чимало машин. Мереживні арки паркану рясніють об’єктивами фотоапаратів спраглих помилуватися витвором архітектора Ч. Камерона у стилі класицизму (того самого, що прикрашав Царське Село під Санкт-Петербургом). Саме йому і замовив проект палацу К. Розумовський. Ще б пак! Адже Батурин йому подарувала дружина брата Олексія - сама цариця Єлизавета.
Випадково розговорилися з напрочуд енергійною жінкою, яка виявилася завідуючою відділом «Науково-просвітньої роботи» заповідника, Н. Сердюк:
- Ми виросли на руїнах цього палацу. З початку XX ст. було кілька спроб реставрації, але жодна не була доведена до кінця. Відтак «добрі» люди стали розтягувати з палацу вікна, двері, підлогу. Тож тепер у Батурині ще один ювілей - 100 років з початку реставрації, яка нарешті увінчалась успіхом! - піднесено додала зав. відділом. - В одному з флігелів буде готель, а в іншому адмінприміщення...
- А в мене тут ось,.. - зацікавлено втрутився якийсь чолов’яга, показуючи шматок кераміки. Мовляв знайшов коло дерев, де спішно прокладають доріжки до палацу.
Це виявилася козацька люлька-носогрійка - чи не найчисленніший експонат тутешніх музеїв. За кожну таку «штучку» щасливцям нараховують бали за спеціально розробленою системою, тож кількість потенційних знахідок можна уявити. Історія тут не те, що довкола, а в прямому розумінні - просто під ногами...
Після віртуальної екскурсії палацом - до фортеці, яка колись займала площу майже 20 га, мала потужний оборонний вал і частокіл. Її оригінальні залишки знайдено на розкопках з десяток років тому.
Тут знову чергове «Ні-ні!». На дерев’яні фортечні галереї підніматися не можна, там лагодять-облаштовують майбутній музей народних промислів регіону. Тож висоту пташиного польоту замінив класичний огляд гетьманського дворища: скарбниці (у майбутньому музей грошей), криниці (29 м завглибшки), гетьманського будинку, дерев’яної Воскресенської церкви,..
гармат, пам’ятника-хреста з трагічною історією ікони на ньому,..
що «дивиться» на мальовничі краєвиди заплав Сейму, які відкриваються з пагорбів. Туди, «до води», можна прогулятися після історичних батуринських мандрівок. Крім чудової пироди, є можливість помилуватися тим-таки палацом і фортецею зовсім в інших ракурсах.
А хочете остаточно відчути ту епоху? Зайдіть до унікального музею археології, що примостився в червоній будівлі колишньої церковно-парафіяльної школи, 1904 р.
Поміж уже згадуваних численних козацьких люльок-носогрійок - справді вражаючі експонати знищеного міста, які не залишають байдужим.
Обабіч музею на широкому майдані одразу помітна біла усипальниця К. Розумовського. Як не дивно теж Воскресенська церква, 1803 р. Тільки на території фортеці дерев’яна - Київського патріархату, а тут Московського.
Напроти церкви серед залізних Розумовського, Мазепи, Самойловича, Многогрішного скаче і гарцює дітлашня - тут їхнє улюблене місце для фото. Потриматися за гетьманську шаблю? Запросто!
Утім історія неповна без будинку колишнього генерального судді Лівобережної України В. Кочубея, XVI-XVII ст., що потопає в зелені парку відносно недалеко від фортеці. Це єдина споруда, що лишилася в Батурині з мазепинських часів. Сьогодні тут музей судочинства, добра половина експонатів якого - історія шаленого кохання гетьмана Мазепи і доньки Кочубея - Мотрі.
Йому - 65, їй - 18, він її хрещений батько - вона хрещениця, він просить її руки, але батьки категорично проти, вона тікає з дому до коханого, вони - разом, потім знову нарізно, потайки листуються через дупло старого дуба. Батько пише доноси на коханого цареві й зрештою батька страчують. Українська фабула 300-річної давності може заткнути за пояс будь-які сучасні мексиканські серіали. Воістину, «Жениться по любви не может ни один король...». Чи то пак гетьман. Історія зворушує кожного туриста.
Осторонь музею зводиться щось на зразок «Театру під відкритим небом». А ще планують відродити унікальну за розмірами і формою церкву Живоначальної Трійці. Хоча всього церков за Мазепи, перед повним знищенням міста, було приблизно 40. А на Гончарівці, за Батурином, був ще й розкішний гетьманський палац.
Церкви, палаци, фортеці... бджоли. Саме у Батурині встановлено пам’ятник славетному бджоляреві П. Прокоповичу (1775-1850), який мешкав неподалік у селі і винайшов перший у світі рамковий вулик, мав найбільшу на той час у світі пасіку і заснував вітчизняну науку про бджільництво.
...Такий він Батурин, що розбудовується на кошти меценатів, а з різних туристичних груп крізь «історичні» розповіді екскурсоводів без угаву долітає: «А це справді буде резиденція президента?» «Ні-ні!», - вкотре чуємо від гідів. «А скільки коштує ділянка землі в Батурині?» «Уже все розкупили». Туристи тепер сюди їдуть, тільки тут їх поки що не поспішають почастувати і порадувати сувенірами. Ресторан-кафе «Старий Батурин» навіть на вигляд справді старий. Тому, як порадив один з тутешніх мешканців, краще «На трасу біля міста, там “Шашличні” і все таке...».
Монастир і манні крупи
Опинившись в Батурині, однозначно варто заїхати до жіночого Свято-Миколаївського Крупицького монастиря, що за 7 км від міста. Перше враження - це екстремальний пантонний військовий міст через розлитий від повені Сейм, за яким і примостився серед гущавини монастир.
Друге - курган, де, кажуть, у давні часи явився чудотворний образ Св. Миколая. На честь нього і заснували монастир. Третє? Легенда, яку почули в монастирі, що й пояснює його незвичну назву. Буцімто Орда взяла монастир в облогу, а Господь зглянувся над православними і з хмари посипалися манні крупи. Кажуть, що ковчег із жменькою цих круп стояв тут аж поки Меншиков не сплюндрував Батурин, а потім і монастир.
Священиків за підтримку Мазепи заслали на Соловки. Згодом монастир відбудували, але сталася пожежа. За радянських часів храми розбирали на будівельний матеріал, відтак збереглися лише Спасо-Преображенська церква, 1804 р. та дзвіниця ХІХ ст. Реставрація почалася з десяток років тому, триває і зараз. Місце дуже затишне.
...Знову вітер, швидкість, траса і на шматку Батурин-Кіпті помічаємо вказівник праворуч. Цікавитесь бджільництвом? Саме у цій місцевості і жив згадуваний уславлений бджоляр
П. Прокопович. Похований в с. Пальчики на садибі його всесвітньовідомої бджільничої школи. А як щодо літератури? Ще кільканадцять кілометрів - і вказівник на музей-заповідник П. Куліша, того самого, що описав «Чорну Раду» у сусідньому Ніжині. А далі...
У бій ідуть одні студенти
...під Крутами. Сучасні Крути - це невелика залізнична станція. Утім просто в полі коло залізниці встановлено ще з десяток років тому хрест, а віднедавна - колону-пам’ятник...
з оригінальною імітацією залізничної станції початку ХХ ст.
Бо саме тут 29 січня 1918 р. відбувся бій між 6000-тисячною армією більшовиків під командуванням М. Муравйова і 300-студентами, що захищали підступи до Києва, після того, як Центральна Рада відхилила ультиматум Росії. Майже всі студенти загинули. Їх поховали на Аскольдовій могилі в Києві. Історію того бою і того часу розкажуть просто у вагонах давніх і незвичних для нас потягів - тут музей.
Пам’ятники обрамлює невелика водойма у вигляді хреста, де місцеві залюбки... рибалять. Sancta simplicitas - свята простота.
Довкола води - майбутній калиновий гай, який сьогодні впізнаваний хіба що за білими огорожами міні-кущів. Залізниця, поле і невимовна атмосфера. Батурин-Крути - місцями бойової... А чи слави? Утім як не крути, а в Крути варто заїхати. За хвилин 5 дорога-хвилька між сільських хат знову виводить на трасу.
Родинне гніздо Розумовських
Ближче до Києва, на Чернігівській трасі, просто з вікна машини ліворуч помітна чудова церква. Це с. Лемеші. Прямуємо углиб вулички. Тут у Трьохсвятительській церкві-усипальниці (на честь Григорія Богослова, Василія Великого та Іоанна Златоуста) об’єднаній із дзвіницею похований батько батуринського Кирила Розумовського - Григорій Розум, бідний реєстровий козак-гультіпака.
Утім його діти... Олексія випадково помітили у сільському церковному хорі, забрали до Петербурга, згодом він одружився з царицею Єлизаветою. А далі допоміг «піднятися» братові Кирилу. Схоже на казку про Попелюшку? Виявляється, таке буває.
...Лемешівську церкву-усипальницю для батька збудували 1755 р. на замовлення Олексія. Також у селі є будинок земської школи, що стоїть на тому місці, де колись була хата Розумів. Зведений вже на кошти Кирила на честь матері - Наталки. Звідси і походить їх велика родина. Її історія тісно пов’язана із Козельцем, що за кілометрів 10 - унікальним Собором Різдва Богородиці (його просто необхідно побачити), Батурином і сягнула аж Петербурга!
...Отакий шматок траси Чернігівщини, що просто насичений дивовижними місцями. Звичайно, це основні з них і обирати їх можна за вподобаннями. Що потрібно, щоб усе побачити? Один день і бажання. Адже це зовсім поруч коло Києва (так само як Ніжин або страусова ферма в Ясногородці на Київщині - чудовий варіант для вихідного дня). Кількість витрачених коштів мінімальна. І що немало важливо - переважно якісна сучасна траса, де ви не напружуєте увагу, щоб об’їхати чергову вибоїну, обмаль машин і населених пунктів. Тож швидкість пересування - забезпечено, а враження від побачених місць - гарантовано!
Залишайтесь. Поїдемо далі!