Біла Церква. Одружитися з «Олександрією»
Подорож 2010 року.
Її звали Олександра. Дитинство вона провела серед неймовірної краси Царського Села. Напевно, це і надихнуло Олександру, яка стала однією з улюблених дам при дворі Катерини ІІ, на створення чогось подібного у своїй резиденції у Білій Церкві.
Колись цю землю король Польщі подарував своєму гетьманові Францішеку Браницькому. От на цьому місці його молода дружина Олександра почала зводити заїзний двір «Аустерія». Згодом він перетворився на чудовий парк із садибою і став зватися на честь господині «Олександрія».
Її старання не пропали марно. Сьогодні парк - пам'ятка садово-паркового мистецтва XVII- XIX ст.
Садиба Браницьких була напрочуд популярна! На гостину до них заїжджав Т. Шевченко. Відвідував Браницьких О. Пушкін, тому що був закоханий у їхню доньку.
Навіть цар з родиною бував тут. На честь їхнього приїзду збудовано Царський павільйон, в якому мешкали члени царської родини. Про їхні відвідини також свідчать кілька дерев, які царська родина посадила на згадку.
Браницькі мали дивовижний розарій. А які сорти орхідей вирощували в теплицях! Рідкісні породи дерев везли з усіх кінців світу. Також господарі тримали звіринець і фазанник.
Оригінальною родзинкою парку була - і досі є - колонада «Луна». Адже має суперакустичні властивості: слово, сказане пошепки з одного боку будівлі, чути з іншого.
Гості любили бувати у павільйоні «Ротонда», гуляти «Руїнами» (їх одразу створили у «зруйнованому вигляді», як данину тогочасній моді),..
...піднятися на «Китайський місток». Парк прикрашали мармурові й бронзові скульптури.
Проте... У 1918 р. сталася трагедія. Банда мародерів підбурила місцевих селян, які, треба зауважити, доволі позитивно ставилися до Браницьких, і всі пішли «на діло». Дружно зламали льохи з масандрівським вином (Біла Церква була транзитним пунктом для транспортування вин з Масандри), пограбували і спалили маєток. Тож нащадки Браницьких назавжди емігрували до Польщі. Сьогодні з усієї ошатної садиби зберігся лише будиночок садівника Станге.
Зараз у ньому міститься музей парку. Саме тут можна замовити екскурсію.
До кінця Великої Вітчизняної війни парк був кинутий напризволяще. Уламки будівель «розтягували» на будівельний матеріал «добрі» люди. Лише після війни, а далі й у наші дні стала проводитися певна реконструкція.
Відтак сьогодні парком можна нагулятися досхочу - протяжність доріжок понад 20 км.
А у вихідні дні це одне з найпопулярніших місць для весільних пар. Весільні сукні вигулькують поміж дерев звідусіль.
Приміром, на «Китайський місток» біля ставу ми так і не змогли піднятися: наречені фотографувалися там безугаву, одна пара за одною під вигуки «Гірко!».
Ще б пак можна запросто відчути себе в образі тогочасної панянки! Особливо романтично коло «Руїн», з яких спадає невеличкий водоспад.
Обабіч «Руїн» озеро з красенями-лебедями. Які ж вони ласі до хліба! Відтак влаштовують ціле шоу поїдання хлібо-булочних виробів.
Не відстають від них і качки,..
...маневруючи за ласим шматочком між яскраво-зеленою ряскою і білими лілеями.
Отож, хліб гарантує видовища.
А ще варто пройтися чудовою алеєю з бузком, піонією-деревовидною, ялівцем. Це улюблене місце зупинки весільних машин. До речі, у парку є частина дубів, яким по 200 років.
Центр парку - велика галявина, що «спадає» у бік мальовничої річки Рось.
У сонячний день вона вся залита сонцем. Її прикрашає групка дерев, яка дуже вдало доповнює ландшафт. Отут, заздалегідь захопивши із собою щось смачненьке, є нагода просто всістися на травичку і перекусити. Адже бродити парком можна хоч цілісінький день.
До речі, порівняння із уманською «Софіївкою» напрошується мимоволі. Хоча «Олександрія» й немає крутих перепадів висот, фонтанів і загальної помпезності, однак є щось у ній невимовно затишне: ось, граючи в шахи, отаборилися дідусі, осторонь закохані,..
...обабіч молодь покурює кальянчик, гасають діти, наречені позують перед камерами. Ідилія… А восени, як годиться у парках, тут, напевно, особливо гарно.
Можна довго розказувати про пам'ятки та ландшафти «Олександрії». Але щодо парків - це невдячна справа. Треба їхати і просто гуляти-бродити.
Головне, щоб погода сприяла. У паркових мандрівках - це мало не основна умова.
Нотатки:
Від Києва до Білої Церкви приблизно година, а то й менше, їзди на авто. Основний орієнтир у Білій Церкві щодо парку - «білі з рожевим паркові колони біля дороги на Сквиру» при виїзді з міста.
На території «Олександрії» зручно орієнтуватися за картою, яку можна купити на вході, та вказівниками.