Писання - неписання
Ми на барикадах. Фотографує чоловік.
Писати щоденник не вдавалося влітку - було все спокійно, тихо, без подій. Насолоджувалася життям, вбирала красу світу, дихала на повні груди, жила, а не фіксувала життя - і не писала.
А осінь була шаленою, насиченою подіями на стільки, що вже не мала коли записувати: цікава робота, мандри, омріяний концерт "Кроків" - багато прекрасного, а також - стабільна рутина дружини і мами двох малят, і не писала.
Кінець листопада-грудень - хвороби сім'ї і Євромайдан паралельно. Дуже сильні переживання, недоспані ночі й море молитов... І не писала.
ЖЖ-формат неповторний. Ніщо його не замінює. Це справді живий щоденник, який відкриваєш найріднішим людям у плані світоглядному. Фейсбук - трибуна для публічних заяв і виступів, для реклами та інформації (досі, до речі, не сприймаю, коли люди виносять там на загальний розгляд якісь досить особисті почуття-емоції, як на мене, це зайве).
Так що, знову привіт, мій ЖЖ. Я ходжу навколо тебе колами, то віддаляюся, то повертаюся, але завжди усвідомлюю, що мені з тобою добре, і що я хочу писати. Для мене це важливо, дуже... Не буду годувати тебе обіцянками, що я тепер писатиму щодня, щотижня тощо. Просто кажу: хочу писати.