ПРОПОВІДЬ НА ДЕНЬ ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ.
Святе Письмо каже: "тримай, що маєш, щоб ніхто не перейняв вінця твого. "Переможця зроблю стовпом у храмі Бога Мого, і він уже не вийде геть; і напишу на ньому ім’я Бога Мого й ім’я міста Бога Мого, нового Єрусалима, що сходить з неба від Бога Мого, й ім’я Моє нове." Одкр. 3.11-12
Свято, що ми святкуємо сьогодні, свідчить як раз про те, що ці слова Святого Письма актуальні для кожної епохи. Ми святкуємо перенесення мощей свт. Миколая Чудотворця з азійського міста Мири, де він жив, де служив та являв свої чудеса, де був і похований. До італійського міста Барі, де ці мощі знаходяться й досі.
Минуло більш ніж сімсот років після блаженної кончини Угодника Божого Миколая, великого Мирлікійського Чудотворця. Лікія стала піддаватися частим нашестям сарацинів. В кінці XI століття сарацини обрушилися на східні області Римської імперії. Лежали на їхньому шляху міста, села, церкви і монастирі вони розоряли або знищували, перетворюючи колись благодатні місця в дику пустелю. Спорожніли стародавні Мири: вцілілі жителі переселилися в інше місце, в тридцяти стадіях (близько трьох кілометрів) від колишнього міста. Там ще залишався Сіонський храм, що зберігав в собі скарб - чесні мощі Святителя Миколая, охоронювані лише деякими ченцями. Отже ми бачимо, що жителі Мир Лікійських знехтували святинею, залишили її.
Тоді промислом Бога, мощі Миколая були перевезені на Захід.
Саме перенесення мощей відбулося при наступних обставинах. У 1087 році, жителі міста Барі спорядили кораблі і відправили на них священиків та інших благочестивих і богобоязливих чоловіків для перенесення мощей Святителя Миколая. Усіх, що відправилися за мощами Угодника Божого, за словами західного історика Сігеберта, сучасника перенесення мощей, було сорок сім чоловік, не рахуючи прислуги і матросів.
Допливши до берегів Малої Азії, сорок сім барян взяли зброю і, залишивши матросів і прислугу стерегти свої судна, вирушили до храму Святителя Миколая. Досягнувши мети, вони смиренно увійшли в храм і вклонилися перед святим Престолом. Мощі святого Угодника Божого охороняли тільки чотири сторожа-ченця. Баряни відкрили ченцям свій намір - перенести мощі чудотворця в Апулію, а щоб швидше отримати їхню згоду, запропонували триста золотих. Ченці відмовилися від грошей і навіть взяли намір сповістити про що відбувається жителів Мир. Але баряни, розгадавши плани ченців, зв'язали їх і поставили своїх сторожів біля дверей храму.
Юнак на ім'я Матвій став погрожувати одному з монахів смертю, якщо той не вкаже місцезнаходження мощей. Інший сторож, бажаючи позбавити впертого від смерті, вказав розлюченому юнакові, де вони знаходилися. При цьому він розповів, що спроби перенести святі мощі робили навіть імператори, але марно. Очевидно, Святитель не жадав залишити Мири. Матвій залізним молотком розбив мармурову плиту помосту під якою знаходилися мощі. Прибравши уламки мармуру, баряни почали рити під нею землю і скоро виявили білий саркофаг, покритий кам'яної трикутної кришкою. Коли Матвій зняв кришку, то побачив, що рака сповнена благодатного мира, що витікало від святих мощей.
Сторожа, бачачи, що святий угодник дає згоду на перенесення його мощей, стали гірко нарікати ... Тим часом юнак вийняв мощі з раки і передав пресвітерові, який ретельно загорнув їх у нове облачення. Хтось із барян хотів взяти з собою з храму ще й давню чудотворну ікону Святителя Миколая, але зробити цього йому не вдалося. Святий Угодник не хотів остаточно залишити Лікію.
Радісні баряни з мощами Святителя Миколая вирушили до своїх кораблів. Вони вихваляли всемогутнього Бога, що увінчав їх намір успіхом. Тим часом жителі Мир, дізнавшись про перенесення святині на корабель барян, і побачивши в цьому волю святого Угодника, зібралися на березі моря. Вони плакали і прямо в одязі та взутті кидалися в море, хапалися за весла з криками: "Віддайте Отця нашого, і пана нашого, котрий своїм заступництвом зберігав нас від видимих ворогів! Якщо не все, то хоча б частинку його мощей дайте нам. Як же позбутися нам такого покровителя? " Довго ще чувся плач залишилися на березі жителів Мир.
Жителі Мир не втримали свого вінця, його перейняли інші. Вінці, даровані Богом, тримаються не сльозами, а вірністю і вірою. Ми зараз можемо казати, що перенесення мощей святителя Миколая було по суті викраденням, пограбуванням. Зі зброєю, насильством та погрозами. Але це перенесення мощей врятувало їх від знищення сарацінами, і сьогодні ці мощі збереглися для всього християнського світу. Вони відкриті та доступні, як і святитель Миколай за життя.
В цей день перенесення мощей святителя Миколая в 1919 р. відправлено було першу Службу в українською мовою в Києві в історичному, збудованому Мазепою, Миколаївському Соборі, що на Печерську, і з цього саме свята, з цього Собору, почала своє життя наша рідна Церква. І, безумовно, це не випадковість що українська Служба Божа рідною мовою залунала саме в храмі св. Миколая, це свідчення особливого покровительства святителя над нашою землею і Церквою.
І от тепер св. Миколай не мощами своїми, а своїм невмірущим духом, своєю таємною працею, на єднання всіх у Христі, завітав у нашу святу Українську Церкву, щоб з’єднати в Христі весь наш народ в єдине братерство, щоб, наша Церква, стала об'єднуючою силою українського суспільства.
Будем вірити, що могутнім заступництвом св. Миколая під його мудрим, таємним керівництвом і наша Українська Церква високо піднесеться на весь світ вже не зовнішньою тільки величністю як московська, а внутрішньою силою любові і прагненням до виконання заповітів Христа, і в цій вірі звернемося зі щирою молитвою до Св. Миколая за нашу Церкву, за наш народ: Святителю, Отче Миколаю, молись Богу за нас!
Свято, що ми святкуємо сьогодні, свідчить як раз про те, що ці слова Святого Письма актуальні для кожної епохи. Ми святкуємо перенесення мощей свт. Миколая Чудотворця з азійського міста Мири, де він жив, де служив та являв свої чудеса, де був і похований. До італійського міста Барі, де ці мощі знаходяться й досі.
Минуло більш ніж сімсот років після блаженної кончини Угодника Божого Миколая, великого Мирлікійського Чудотворця. Лікія стала піддаватися частим нашестям сарацинів. В кінці XI століття сарацини обрушилися на східні області Римської імперії. Лежали на їхньому шляху міста, села, церкви і монастирі вони розоряли або знищували, перетворюючи колись благодатні місця в дику пустелю. Спорожніли стародавні Мири: вцілілі жителі переселилися в інше місце, в тридцяти стадіях (близько трьох кілометрів) від колишнього міста. Там ще залишався Сіонський храм, що зберігав в собі скарб - чесні мощі Святителя Миколая, охоронювані лише деякими ченцями. Отже ми бачимо, що жителі Мир Лікійських знехтували святинею, залишили її.
Тоді промислом Бога, мощі Миколая були перевезені на Захід.
Саме перенесення мощей відбулося при наступних обставинах. У 1087 році, жителі міста Барі спорядили кораблі і відправили на них священиків та інших благочестивих і богобоязливих чоловіків для перенесення мощей Святителя Миколая. Усіх, що відправилися за мощами Угодника Божого, за словами західного історика Сігеберта, сучасника перенесення мощей, було сорок сім чоловік, не рахуючи прислуги і матросів.
Допливши до берегів Малої Азії, сорок сім барян взяли зброю і, залишивши матросів і прислугу стерегти свої судна, вирушили до храму Святителя Миколая. Досягнувши мети, вони смиренно увійшли в храм і вклонилися перед святим Престолом. Мощі святого Угодника Божого охороняли тільки чотири сторожа-ченця. Баряни відкрили ченцям свій намір - перенести мощі чудотворця в Апулію, а щоб швидше отримати їхню згоду, запропонували триста золотих. Ченці відмовилися від грошей і навіть взяли намір сповістити про що відбувається жителів Мир. Але баряни, розгадавши плани ченців, зв'язали їх і поставили своїх сторожів біля дверей храму.
Юнак на ім'я Матвій став погрожувати одному з монахів смертю, якщо той не вкаже місцезнаходження мощей. Інший сторож, бажаючи позбавити впертого від смерті, вказав розлюченому юнакові, де вони знаходилися. При цьому він розповів, що спроби перенести святі мощі робили навіть імператори, але марно. Очевидно, Святитель не жадав залишити Мири. Матвій залізним молотком розбив мармурову плиту помосту під якою знаходилися мощі. Прибравши уламки мармуру, баряни почали рити під нею землю і скоро виявили білий саркофаг, покритий кам'яної трикутної кришкою. Коли Матвій зняв кришку, то побачив, що рака сповнена благодатного мира, що витікало від святих мощей.
Сторожа, бачачи, що святий угодник дає згоду на перенесення його мощей, стали гірко нарікати ... Тим часом юнак вийняв мощі з раки і передав пресвітерові, який ретельно загорнув їх у нове облачення. Хтось із барян хотів взяти з собою з храму ще й давню чудотворну ікону Святителя Миколая, але зробити цього йому не вдалося. Святий Угодник не хотів остаточно залишити Лікію.
Радісні баряни з мощами Святителя Миколая вирушили до своїх кораблів. Вони вихваляли всемогутнього Бога, що увінчав їх намір успіхом. Тим часом жителі Мир, дізнавшись про перенесення святині на корабель барян, і побачивши в цьому волю святого Угодника, зібралися на березі моря. Вони плакали і прямо в одязі та взутті кидалися в море, хапалися за весла з криками: "Віддайте Отця нашого, і пана нашого, котрий своїм заступництвом зберігав нас від видимих ворогів! Якщо не все, то хоча б частинку його мощей дайте нам. Як же позбутися нам такого покровителя? " Довго ще чувся плач залишилися на березі жителів Мир.
Жителі Мир не втримали свого вінця, його перейняли інші. Вінці, даровані Богом, тримаються не сльозами, а вірністю і вірою. Ми зараз можемо казати, що перенесення мощей святителя Миколая було по суті викраденням, пограбуванням. Зі зброєю, насильством та погрозами. Але це перенесення мощей врятувало їх від знищення сарацінами, і сьогодні ці мощі збереглися для всього християнського світу. Вони відкриті та доступні, як і святитель Миколай за життя.
В цей день перенесення мощей святителя Миколая в 1919 р. відправлено було першу Службу в українською мовою в Києві в історичному, збудованому Мазепою, Миколаївському Соборі, що на Печерську, і з цього саме свята, з цього Собору, почала своє життя наша рідна Церква. І, безумовно, це не випадковість що українська Служба Божа рідною мовою залунала саме в храмі св. Миколая, це свідчення особливого покровительства святителя над нашою землею і Церквою.
І от тепер св. Миколай не мощами своїми, а своїм невмірущим духом, своєю таємною працею, на єднання всіх у Христі, завітав у нашу святу Українську Церкву, щоб з’єднати в Христі весь наш народ в єдине братерство, щоб, наша Церква, стала об'єднуючою силою українського суспільства.
Будем вірити, що могутнім заступництвом св. Миколая під його мудрим, таємним керівництвом і наша Українська Церква високо піднесеться на весь світ вже не зовнішньою тільки величністю як московська, а внутрішньою силою любові і прагненням до виконання заповітів Христа, і в цій вірі звернемося зі щирою молитвою до Св. Миколая за нашу Церкву, за наш народ: Святителю, Отче Миколаю, молись Богу за нас!