Еко нашвидкоруч
Я би ще погодився з п.Агеєвою, що "У своєму романі Юрій Винничук створив захопливий сюжет та зробив акцент на історичні факти, що дає можливість побачити різнобарвне життя Львова між першою та другою світовими війнами.", але сюжетну лінію з сучасності напевно би викинув взаглі. Бо щось "Танго смерті" вже дуже нагадує "Музей покинутих секретів" і конструкцією, і навіть трохи сюжетом - ті ж Львів, УПА, секс, drugs & rock'n'roll і смерть в криївці від вибуху гранати в кінці. Взаглі здається, що кінець роману дописувався вже нашвидкоруч. Не було часу вичитати навіть елементарні ляпи. Наприклад на сторінці 100 читаємо: "Старий запросив сідати у фотель, сам теж умостився навпроти, поклав суху поморщену правицю на худих колінах, замість лівої - порожній рукав, заправлений за ремінь", але вже на сторінці 396 "Мількер простягає до дівчини руки..."
Як написав на обкладинці книги севлюський поет Адрій Любка: "Маємо тепер українського Умберто Еко та ще й з нотками Борхеса". Ви вже мене перебачте, але на таке напрошується відповідь з старого анекдоту: "Яка країна, такий і Еко..." :(