Сергей Жадан
***
Перекрытие неба слегка дрожит,
тишина середины лета на головой.
Если Ты всерьез планируешь мою следующую жизнь,
стоило бы посоветоваться со мной.
Хочу снова увидеть, как фонари террас,
чужие комнаты, как души, осветив, зажгутся опять.
В следующей жизни сведи меня с ней еще раз,
я снова хочу мучиться и умирать.
Хочу снова чувствовать, как отогревается и ноет
вода под мартовским льдом на реке.
Даже если она одними проклятиями будет говорить со мною,
пусть говорит на моем языке.
Удача пусть хлопнет меня по плечу -
ее разговоров было мне мало.
Я снова послушать ее хочу,
тем более, забыл, с чего она начинала.
Каждый сбой ударения в ее речи живой -
словно дрожь листвы на полночном ветру
Чего бояться? Смерть - это зеркало в душевой,
каждый день, держа бритву, я вижу ее поутру.
Луны фонарное светит стекло,
небо над головой раскрывается, создается.
Все кончится, все как сквозь пальцы ушло.
Все снова вернется.
с украинского
+ + +
Так легко тремтять небесні перекриття.
Тиша середини року лишається головною.
Якщо ти справді плануєш моє наступне життя,
я би радив тобі порадитися зі мною.
Хотілося б знову бачити, як ліхтарі світять з терас,
висвітлюючи, ніби душі, чужі кімнати.
В наступному житті зведи мене з нею ще раз -
я хочу знову мучитись і помирати.
Я хочу знову відчути, як відігріваються й болять
березневі ріки під крижаною обновою.
Навіть якщо голос її складатиметься з проклять,
хай ці прокляття звучать моєю мовою.
Хотілося б удачу плескати по плечу,
хотілося б, щоби скінчилась тиша тривала.
Я б охоче послухав її іще - оскільки не все почув,
тим більше - встиг забути, з чого вона починала.
Кожен неправильний наголос в її мові живій -
ніби дотик нічного вітру.
Чого боятись? Смерть - дзеркало в душовій:
я бачу її щоранку, тримаючи бритву.
Світиться місяця ліхтарне скло.
Небо над головою відчиняється, твориться.
Все закінчиться, ніби і не було.
Все потім знову повториться.
Перекрытие неба слегка дрожит,
тишина середины лета на головой.
Если Ты всерьез планируешь мою следующую жизнь,
стоило бы посоветоваться со мной.
Хочу снова увидеть, как фонари террас,
чужие комнаты, как души, осветив, зажгутся опять.
В следующей жизни сведи меня с ней еще раз,
я снова хочу мучиться и умирать.
Хочу снова чувствовать, как отогревается и ноет
вода под мартовским льдом на реке.
Даже если она одними проклятиями будет говорить со мною,
пусть говорит на моем языке.
Удача пусть хлопнет меня по плечу -
ее разговоров было мне мало.
Я снова послушать ее хочу,
тем более, забыл, с чего она начинала.
Каждый сбой ударения в ее речи живой -
словно дрожь листвы на полночном ветру
Чего бояться? Смерть - это зеркало в душевой,
каждый день, держа бритву, я вижу ее поутру.
Луны фонарное светит стекло,
небо над головой раскрывается, создается.
Все кончится, все как сквозь пальцы ушло.
Все снова вернется.
с украинского
+ + +
Так легко тремтять небесні перекриття.
Тиша середини року лишається головною.
Якщо ти справді плануєш моє наступне життя,
я би радив тобі порадитися зі мною.
Хотілося б знову бачити, як ліхтарі світять з терас,
висвітлюючи, ніби душі, чужі кімнати.
В наступному житті зведи мене з нею ще раз -
я хочу знову мучитись і помирати.
Я хочу знову відчути, як відігріваються й болять
березневі ріки під крижаною обновою.
Навіть якщо голос її складатиметься з проклять,
хай ці прокляття звучать моєю мовою.
Хотілося б удачу плескати по плечу,
хотілося б, щоби скінчилась тиша тривала.
Я б охоче послухав її іще - оскільки не все почув,
тим більше - встиг забути, з чого вона починала.
Кожен неправильний наголос в її мові живій -
ніби дотик нічного вітру.
Чого боятись? Смерть - дзеркало в душовій:
я бачу її щоранку, тримаючи бритву.
Світиться місяця ліхтарне скло.
Небо над головою відчиняється, твориться.
Все закінчиться, ніби і не було.
Все потім знову повториться.