синхронізація, (рай)
При сполученні "воз'єднання з душею" несподівано з'являється смисл усього прожитого відкинутого життя (це те, яке перестало для мене бути героїчне) і виникає пояснення моєї зарашньої абсолютної тотальної пасивності до матеріального життя у Всесвіті: все рівно хто де з ким, що зі мною і чого я досягну, дійсно НАЙГОЛОВНІШЕ чого я досягнув ТОДІ (читай: вибило мозок) було відчуття істинної радості від воз'єднання з душею шляхом 1. знаходження істинної любові, 2. "присяги на вірність", хоч все було і в думках.
А було так: подзвонив невідомий номер, не спитав, запропонував зустріч, на місці не дочекався, пішов гуляти аналізуючи все пройдене життя і істинність самого себе, було весело, я в коханні, за мною слідять, мене ведуть і наглядають, навіть все рівно чи мій духовний шлях відзначається якимись представниками духовної сторони, певно, так треба. В голові - загадки, питання, умови для совісті - чи згоден я на них піти, чи згоден стати тим, ким є, чи згоден навіть все відкинути і блукати вічно - так, заради неї, заради потягу своєї душі. Власне, все життя підсумувалось (ПІДСУМОК) і я сам собі високоенергетичний бодхісатва (почно чого в той період відбувалось), головне, я відчував - моя особистість нарешта знайшла призначення і нарешті звільнилась від усіх кармічних обов'язків, назустріч новому, небувалому.
Пройшов тоді від м. Лук'янівсьої до палацу урочистих подій (обійшов навколо і залишив там на вході домашній радіотелефон і ще якісь знаки...тоді повністю все велося глибинним відчуттям, неначе проводив якусь гру-тест, а заодно вирішив грати з іншими, хто, по ідеї , мав би мій шлях відмічати..так-так, ще викинув мегафон, який все рівно мав би передоручити разом з кармічними в якийсь життєвий період журналам и"Реальність Фантастики" і розруківками певно про міфологію, залишив дві сумки з мегафоном під макдоналсьдським смітником "ДЯкую", найшов трохи наповнену пляшку "Миргородської", полив журнали, поклав зверху на смітник. Миргородська - це "- Между прочим, для Гоголя Миргород - не символ глухой провинции, как в учебнике написано. Для него он - Мир-город, средоточие всего, что есть на свете.(...) Источник миргородской целебной воды!" із історій про нечисть з кармічного "Пентакль" у 2009-ому). Потім по Повітрофлоському не пам'ятаю як пройшов до Севастопольскої пл. звідти по Червонозоряному. перйшов міст, побачив пакет з продуктами, думав, треба взяти, але з веселом хлопценм-власником пакету (теж такий на позитиві, неначе підставний) умовились що битися за нього не будемо - я чогось вирішив що конче треба взяти хоч би там що але інтуїція дозволила не брати. Дійшо вдо Московської площі, серце підказало звернути до Либідської і ДРужби Народів, що далі - не пам'ятаю.
І весь час загадки, думання про все своє життя і ставлення до мене "перевіряючої сторонИ" ,підбирав деякі зустрічні предменти потім відпускав, був на все готовий, аби бути на шляху, Таке собі посвячення.
І саме тоді було відчуття воз'єднання з коханням-душею-істинною сутністю, це життя особистості Степана прожито не дарма ! ;)
ну а зараз...неначе душу вийняли (ага, "запліднили і вийняли", жартую), ніщо їй не болить, лише зрідка озивається на пошук істини, як отут, зараз. Цікаво, все ж таки ,хоча особистість Степана і що там було у нього в минулому і може бути в майбутньому білше не турбує, як і це життя на Землі (коханий образ лишився цікавий, АЛЕ ... вона-в-реалі - "вона не така" , чогось звичайніша ніж сам собі настроїв (дійно, а що я тоді чекаав? "вона мала би про мене щось знати"), звісно, мати справу з живою людиною не те, що з образом, але ніхто з людей фактично наразі не цікавить, а душа не потребує (за рідкими випадками) мудрості - енергії, якою вона раніше насичувалась). Побачимо. Бо цікаво - з душею я чи буз душі, і що з нею сталося, коли було враження що тотально виконав місію усіх своїх реінкарнацій У ЧЬМОУ ЖИТТІ-ХАРАКТЕРІ-ОСОБИСТОСТІ, навіть якщо всі тести-випробування і згоди(угоди) на максимальній щирості, одвертості і впевненості (підкріплено інтуїцією і вірою) пройшли на рівні усвідомлення і вирішування у голові, яка тоді внаслідок 4-річної відсутності особистого життя у тому плані як його розуміють(або 3-річного, бо перший рік якось ні про що не непокоївся) була трохи в інших "навколишніх" умовах? Це все було лише у моїй власній свідомості. Але хто сказав, що воно несправжнє, якщо діяв я по-істині справжніше і відвертіше нікуди?
Мабуть, буде відповідь.
upd/ о, коли пишу таке. знаю, що Я Є. а то 7 місяців мене щось наче не було.Знайома Вам особистість Степан . http://stefan-blog.livejournal.com/?skip=360
"stefan", тим більше "blog" було доволі дурною назвою (мало не спамоботське), але завдяки ньому Я спізнав все на світі (Міка казала: з цим ім'ям "Стефан" я стану славним - так підказували їй вищі сили). Дійсно, вийшов на світовий масштаб. До речі, так і живу 9-ий місяць без паспорта і неіяк вряди-годи не складеться його відновити чи подати в міліцію. Може, це так платять "кармічним наставницям" вроді Мікаели (натякнула що й перший раз паспорт потирила) за досягнення успіхів у вивільненні душі - без паспорта значить "мене немає" :) Під час ходіння по Червонозоряному й не тілкьи я якраз і був готовий на таку "Свободу" - більше не існувати в людському суспільстві, вважай, виконав свою роль ("перемудрив", "перебодхісатвив", але ж це, певно, так прощаються зі звичним життям ті, хто вийшов за грань і багато досяг, а далі живуть собі тихо-мирно, вдалині від виконаних кармічних обов'язків- думав тоді так...або, інший варіант: уїжджають в Америку і стають розкошуючою елітою якій все похрін :), своє місце у світобудуванні вони виконали). Дійсно, я помітив, я ж фактично для себе "не існую", душевних поривів за рідким випадком не відчуваю і нікуди не бажаю прямувати, бо все дарма (хоча, один час хвилювався що терміново треба "влаштувати особистість" куди-небудь у примітне місце в історії), цій особистості з досвідом "розкриття і відчуття по-повній свого призначення своєї особистості ДЛЯ СВОЄЇ ДУШІ" тільки й лишається, що жити тихо-як-усі і дочекатися природної смерті для свого часу (тяне написати "для" хоча знаю, що правильно "у свій час"), хіба що час від часу у мріях тягне поспікуватися з носієм "образу всього життя (починаючи з 14-ліття), хоча ж вона не така, вона надмір людська %) (проста). Ех, бажаю і замудровую багато, а головне - нічого зараз не бажаю і не відчуваю себе щасливим, як і мав би, на Свободі. Смішно. Розгадка цього стану має бути дусь(тобто, десь), недарма ж півроку збирав спогали і підводив концепцію що ж зі мною сталося, хоча все - дурніше дурнішого - утримання. Не бажання жити людським життям, а надзвичайним з надзвичайними людьми (і то, бажано, кармічно на них не затримуватись, минати, щоб пошвидше прийти до чого і до тих, що треба), що, зрештою, у ілюзію тої мрії і зреалізувалось :) А все - щоб я знайшов себе....