Операція “Баторій”-16
Операція “Баторій”-16
9
...Батальйон під кінець ночі вийшов в очікувальний район - ніхто не мав сумнівів, вдосвіта танки ринуть у новий наступ, а поки - підготовка техніки.
Командира другого взводу закрутила-завертіла знайома атмосфера: перевірка машин, підготовка їх, організація польової служби. Все, чим жив взвод, що робив, стягувалося в тугий вузол, бо два його танки, - “двадцять шоста” машина згоріла два дні тому, - і їхні екіпажі складали бойову одиницю, сила в міцність якої ось-ось знову наразиться на жорстоке випробування.
Командир роти повернувся десь за годину і негайно викликав обох взводних командирів. Лейтенант Головченко прибув до командирського танку разом з комвзводу-три лейтенантом Ісаєнком. Командир першого взводу згорів разом з екіпажем ще до взяття Могильова і першим взводом командував сам командир роти. Та це для старшого лейтенанта Халаменюка не було обтяжливим. В третій роті після боїв всього сім машин налічувалося і від першого взводу залишився тільки один “двадцять третій” танк.
Рівним твердим голосом командир роти почав доповідати обстановку. Командири взводів наносили на карти розташування противника, який кинув маси військ в “смоленські ворота”, і зараз армади його танків та моторизованої піхоти повзли вздовж північного берега Дніпра і південного - Західної Двіни, розтікаючись між Смоленськом і Веліжем. 323-й батальйон важких танків, діючи в авангарді Сорок п’ятої моторизованої дивізії отримав задачу форсованим маршем висунутися назустріч противнику, який наступає з району Ярцево і підходить зараз до Смоленська, де росіяни висадили посадочний десант і утримують переправи через Дніпро. З метою затримати українські війська радянське командування безжальною рукою кинуло в бій з’єднання не тільки фронтової, але й дальньої авіації. І з учорашнього вечора йшли запеклі бої за панування в повітрі.
- Наша рота, - спокійним рівним голосом продовжував Халаменюк, - є головною похідною заставою батальйону. Лейтенант Головченко, ви із взводом будете діяти в головному дозорі.
- Єсть! - Лейтенант задоволений: хоч і невеличка, але самостійність.
Але ротний суворо нагадав про дійсність: попереду невідомість і танкістам знадобиться гранична уважність і обережність. І той, хто йде попереду - голову в пащу звіру засовує, сам лізе в самісіньке пекло.
- Що ж, хлопці, подивимося, кому з нас поталанило більше. Врешті-решт, талан - це всього лише вміння робити свою справу. І хто може передбачити в бою, де воно виникне, оте саме пекло. - Сказав наостанку Халаменюк. - Техніку перевірте як слід. Питання є? - Глянув суворо. - Питань немає. По місцях!
...Над дальніми пагорбами і попелястими долинами, над темними перелісками і лісами сходила червона куля вранішнього сонця. Сонце, ледь здійнявшись над горбкуватим горизонтом, вже легенько сколихнуло осіннє холодне повітря - над лісом та долом повіяв легенький вітерець - і пагорби, що в ранкових сутінках здавалися величезними, враз стали нижчими, ніби їх нещадно придавило обвалом проміння свого денне світило.
В променях сонця, що тільки-тільки підняло свій краєчок над горизонтом, на мить металом блиснули голки, вони летіли в бік сонця, яке сходило. Наші штурмовики, що йшли на Смоленськ, вже зустріли світанок нового дня. А тут, на землі непомітно піднімався ранковий вітерець, він тонко задзвенів антеною командирського танку, заторохтів порожнім бадиллям обабіч дороги, листям сухим дерев придорожніх тоскно зашурхотів. І це тоскне шурхотіння серед досвітніх сутінок тільки посилювало відчуття дрібноти власної в лісовому безмежжі серед великого руху людей і заліза, яке розпочиналося в цьому безмежжі.
За півгодини почався марш, рушив вперед головний дозір, здригнулося, в суглобах, тіло танкової роти, колона поповзла, набирала швидкість і марш цей весь був в передчутті близького зустрічного бою...
Рота йшла на схід, десь праворуч за пагорбами вгадувалася волога прохолода Дніпра. Вітер посилювався, звихрював пил, засліплюючи механіків та колону демаскуючи. І Халаменюк наказав поза путівцем рухатися, по траві прив’ялій, бездоріжжям. Але пішли бездоріжжям - впала швидкість, “Молоти” і так по рівній твердій дорозі ледь тридцять п’ять кілометрів на годину витискують, а тут пленталися на другій передачі, кілометрів п’ятнадцять. Танки дозору тим часом кілометра на півтора від роти відірвалися.
Коли виїхали на високий пагорб, за яким на менших пагорбах розкинувся хутірець, побачили, що за кілька кілометрів, де сходилися під кутом горбисті пасма, ходили по колу наші чи то штурмовики, чи то легкі бомбардувальники. Ген над краєм далекого лісу, який підступав до самої дороги, літаки по черзі пірнали вниз і зникали в серпанку димному, що над горизонтом піднімався високо. У командира двадцять сьомої машини тоскно занило серце: “Коли зараз будемо плестися всліпу, ми в пастці. От вимахнуть з-за пагорбів з гарматами напоготові, і від нас тільки дим з металобрухтом залишиться...” І заспокоював себе сержант Іванько: до рубежу ймовірної зустрічі з противником не менше години ходу.
Лунає в ефірі команда і танк Головченка збільшує швидкість. Дві машини дозору наблизилися до вершини кута, утвореного тими спадистими висотами. А ген позаду і ротна колона також пішла жвавіше.
Сержант Іванько віддав наказ механіку і “двадцять сьома” швидко виповзла на скат висоти, зупинилася за гребенем, так, щоб тільки голова командира, яка здіймалася над баштовим люком, височіла над гребенем висоти, ніби один з багатьох каменів, які лежать на пагорбах. Сашко стривожено вдивлявся в бік стовпа куряви і дістав бінокль... В вісім разів збільшений лінзами простір вразив його своєю пустельністю. І він побачив, що над похилими спинами височин, добре видимі на фоні дальніх лісів клубочилися, текли, неквапливо піднімаючись в небо, туманно-сірі смуги пилу. Вірна ознака: йшли радянські “тридцятьчетвірки”, це їхня особливість, такі стовпи куряви здіймати. З прогалини, що була між дорогою і лісом, виповзали на луг, який поріс дрібним кучерявим лозняком, танки - маленькі, димні коробочки. Одна, дві, три, чотири... п’ятнадцять... сорок дві... “Так і є, Т-34” - машинально відзначив Іванько. Досвідчене око навіть на такій відділі безпомилково визначило тип машини. Батальйон радянської танкової дивізії налічує п’ятдесят чотири машини: три роти по сімнадцять танків, кожна рота - три взводи по п’ять машин. Отже, батальйон неповного складу йшов назустріч. Чому неповного? Оті високі чорні дими над краєм лісу пояснили все... Наші літаки атакували колону радянських танків, але ті, попри втрати, все-таки прорвалися. Долинув... чи тільки вчувався... гул потужних танкових двигунів: він накочувався, рівний, пружний, всепоглинаючий...
Сержант перевів погляд ліворуч, розглядав низинку, що димувала вихлопними газами танкових дизельних двигунів і пилом, піднятим гусеницями радянських танків, - там також з-за лісу витікав такий самий, навіть щільніший, потік сірих димних коробочок - п’ятдесят чотири машини. Ще один батальйон “тридцятьчетвірок” тільки вже повного складу рухався назустріч третій роті паралельним маршрутом.
Командиру “двадцять сьомої” навіть подих перехопило від хвилювання, ледь уявив собі, яка ж то сила пре на них, коли паралельними дорогами два танкових батальйони йде в авангарді. Не менше дивізії!
Зустрічні колони танків росіян йшли паралельними маршрутами в кілометрі одна від одної, йшли на повній швидкості, впевнені, як і танкісти Халаменюка, що до противника далеко. Але ж їхня розвідка чи дозори можуть ховатися за висотами! Ні, вони неодмінно там ховаються! Значить, роті готують кліщі!
Це просто щастя, що роту від росіян ховали ці самі пагорби! Але смуги пилу насувалися з правого і лівого боків, і разом з ними насувалася біда. Ще п’ять, максимум, сім хвилин і ворог виявить роту, тоді йому досить тільки повернути танки і дати волю гарматам. І сержант уявив, як ламаються похідні колони і розходяться віялом бойових порядків танки, шмагаючи роту перехресними трасами бронебійних снарядів.
- Попереду, тисяча метрів, дві колони танків противника. Курс зустрічний! - Виник в навушниках квапливий голос командира дозору. Очевидно, Головченко не очікував так швидко зустріти росіян, так само, як і Іванько, ось і зривався голос у лейтенанта, видавав його збентеження і спантеличенність.
Але ще є час, ще можна стрімким кидком праворуч чи ліворуч вийти з-під розстрілу. Іванько розвернув назад командирську башточку, впевнений, що танки Халаменюка розгортаються в бойову лінію, готові прийняти бій з радянськими танками, і ледь не закричав розпачливо від несподіванки - рота, замість збільшити швидкість і зайняти оборону, застигла непорушно на курній дорозі. Танки стояли вздовж узбіччя, вхолосту молотячи дизелями, разом з танками роти і дозор попереду залишався непорушним.
Сержант Іванько не вперше бачив, як розгортається в бойовий порядок і як націлює свій жахливої сили удар по слабкому місцю нашої оборони радянський танковий кулак, щоб рубежі, українськими військами зайняті, проломити і врубатися в глиб нашої території настільки, наскільки вимагав наказ, в штабах росіян складений, а потім з’єднати вістря прориву з групою, що наносила удар в іншому місці. Але чи тут завдається цей удар? Втім, питання ці непокоїли Сашка підсвідомо, тому що, навіть точні відповіді ніяк не полегшували його становище: від нього, власне, нічого не залежало. Незримою птахою метався перед очима відчай: всіма частинками тіла він відчував невмолимий хід часу і кожен змах крил птахи тієї відбирав якісь долі секунд, цими секундами вимірювалося існування третьої танкової роти, і ті крила безжальні не знали утоми і зупинки, вони летіли і летіли кудись в один бік, і лет їхній незворотний, як сам плин подій...
- Я - “Береза-двадцять один”! - Голос ротного в навушниках змінений модулятором радіостанції, від цього тонким і противним здавався. - Я - “Береза-двадцять один”! Другій дозорній машині на повній швидкості вперед! “Береза-двадцять сім”, стати на гребені лівої висоти і запалити димові шашки. - Голос ротного ще звучав у шоломофоні командира танку, а з вихлопної труби “двадцять сьомої” стрельнув тугий сувій чорного диму і танк, нарощуючи швидкість, пішов на підйом, назустріч лівій ворожій колоні.
- “Береза”, всім, крім “Двадцять П’ятого”, вперед! - Рота, підкоряючись голосу ротного, рушила, її довге, суглобисте тіло здригнулося, поповзло, прискорюючи і прискорюючи хід, по слідах дозору...
Литвиненко ввімкнув першу передачу, вів машину обережно. Самий по собі узвіз не такий вже й крутий, але є на ньому увал, що нічим не поступається ескарпу [i]. А перешкода ця підступна! Долати ескарп потрібно під прямим кутом, і лиш тільки гусениці торкнуться його, плавно збільшити подачу палива, щоб машина піднімалася без ривків, інакше заглухне двигун. Але увал - не кам’яна стінка на учбовому танкодромі, він не рівний, прямо промоїна, іти прямо - гусениця при підйомі ковзне - земля-то сира! - і танк скотиться назад. Вмить зметикувавши, Іван вів машину на перепону з невеликим розворотом ліворуч, так, щоб права гусениця проминула промоїну. Він весь скам’янів, поки танк, задираючи носа, ліз на підйом.
- Не підведи, рідна! - Литвиненко вів “двадцять сьому” вгору схилом, він не бачив нічого, крім осіннього блакитного неба. Не підвела сталева гусениця, не ковзнула на перепоні. На якісь долі секунди “Молот” завис, відірвавшись кормою від ґрунту, перевалив центром ваги через увал, полегшено загудів дизелем. І в той же момент Литвиненко негайно зменшив подачу пального - в іншому разі богатирська машина без навантаження ревоне мотором, зробить стрибок, вдариться всією вагою і двигун заглухне.
Передні котки лягли плавно на землю, тепер - швидкість і швидкість! Могутній дизель радісно горлав про свою удачу - він витягнув багатотонну машину на вершину, зробив все, що вимагалося від нього. В його гулі механіку ніби вчувалися слова: “Ти тільки подружись зі мною - ще й не того досягнеш!”...
Зовсім інші думки були у командира танку. Сержант Іванько розумів, їхню машину, їхній екіпаж ротний приніс в жертву - тут, на вершині, “двадцять сьома” ставала мішенню, і жити їм лічені хвилини. А бути жертвою не хотілося і він гарячково шукав очима найменше укриття, найменшу ямку, де можна хоча б корпус танка сховати. І доля була на боці “двадцять сьомої”, все ще посмішкою своєю їй посміхалася.
- Механік, праворуч, в промоїну! - В долі секунди сержант угледів виїмку, очевидно, тут колись росло дерево, яке чи то вивернуло вітром, чи то від саме старості впало, але після нього залишилася досить простора яма, де можна було б сховати корпус двадцять сьомої машини. Зараз по них буде лупити в півсотні стволів цілий танковий батальйон, але коли над землею видніється тільки башта, ще спробуй, влучи!
Важкий танк заповз в яму, тільки корма підіймалася над землею. Литвиненко натиснув на щитку кнопку димопуску, над кормою вибухнув чорно-сірий султан диму, округлився густою хмарою. Третя рота бачила, як хмара ця стрімко росла, витягуючись за вітром непроглядною рухливою стіною. І з-за ближнього краю цієї стіни в бік колони радянських танків рвонулося засліплююче простирадло полум’я, ще одне, ще одне, ще... До танкової колони не більше восьмисот п’ятдесяти метрів, окутаний димом танк не жилець, і екіпаж квапився завдати росіянам втрат, поки відлічує доля танкістська останні миттєвості життя їхнього. Димова завіса від запалених на кормі танка двох димових шашок - а кожна з них, як двохсотлітрова бочка з пальним! - текла, гнана вітром, розділяючи праву та ліву колони ворожих танків.
Димова завіса буде існувати ще хвилин п’ять, щонайбільше - сім, і поки існує ця запона, старшому лейтенанту Халаменюку нічого боятися лівої колони “тридцятьчетвірок” - вона засліплена димом і вогнем підтримати сусіда не зможе. А це значить, що перехресного розстрілу роти не буде. А ротний тим часом зчепиться з правою колоною росіян, бій буде рівний, а тут все залежатиме від вправності екіпажів.
П’ять хвилин в танковій війні - величезний час. Слідом за ГПЗ йде а авангарді моторизованої дивізії танковий батальйон, а з батальйоном важких танків жарти кепські. На це розрахунок був. Халаменюк за ці п’ять хвилин рівного бою без вагань віддав машину і п’ять життів. І вони мають забезпечити умови для перемоги батальйону! Хоча б це коштувало життя другій роті. Бо інакше і старший лейтенант Халаменюк, і майор Свірьопкін мають відмовитися від великого і страшного права - кидати людей на смерть!
Рота досягла підніжжя пагорбів в їхньому тупому куті і самотній танк дозору злився з колоною, загуркотів попереду. Рішення було прийняте, справа почалася і її вже нікому не зупинити! За якусь мить танк лейтенанта Головченка вигулькне на гребінь і Халаменюк зупинить його, в русі розверне роту праворуч і вся її лінія, весь її нищівний правий фланг з розмаху, ніби пудовий молот, ударить по колоні росіян.
Зараз вітер дме противнику прямо в лице, відносить пил, що піднімають гусениці і вентилятори радянських “тридцятьчетвірок”, назад - і видимість вперед у ворога відмінна! Потрібно позбавити його цієї переваги! Пил, цілі хмари його, що зливаються в сиву стіну, тягнеться за броньованими машинами росіян, стіна ця ховає все, що позад них, вона ніби справжня димова завіса. Ще тільки отримавши повідомлення про зустріч з радянськими танками, Халаменюк поздоровив себе з тим, як передбачливо він домовився з майором-артилеристом про постановку димової завіси. І думка сяйнула, як спалах блискавки. Думка затьмарила всі інші і інша зовсім команда полинула в ефір.
- “Акація-1”, - це позивний дивізіону 155-мм самохідок, - поставити димову завісу глибиною три тисячі метрів. Координати... - По команді командира дивізіону снаряди лягли бездоганним рівним ланцюжком вздовж польової дороги і сиво-жовто-сірий дим, гнаний вітерцем, поповз навскоси стіною по полю.
- Я - “Береза-двадцять перший”! - Ось і роті час діяти. - Всім - вперед! Гармати на правий борт!
Чи очікував ворог, що рота половинного складу, всього лише шість машин, яка щойно втратила танк і екіпаж, охоплена з флангів, майже приречена на знищення, сама кинеться в сталевий зашморг?
І рота кинулася, а зашморг не затягується! Командир роти насадив на удавку росіян відразу два вузлика - ліву колону “тридцятьчетвірок” засліпив димом дозорного танку, а від правої прикрився стіною поставленої артилеристами димової завіси і чимчикує тепер між ворожими танками, ніби коридором з непроникними стінками кам’яними. Нехай спробують по ньому стрельнути! А Халаменюка з його шістьма танками потрібно ще розгледіти і розпізнати. Москалі знають одне: навпроти - свої! А йому-то нікого розпізнавати не потрібно! У нього і праворуч, і ліворуч - тільки ворог! Для нього кожен, хто з-за диму висунувся - ціль! Так він росіянам і в тил, чого доброго, проскочить! Тоді москалі самі між двох вогнів опиняться!
І мовчав супостат клятий, мовчали його гармати. Не розуміючи ще що там та до чого, швидкість танки радянські уповільнили і перешиковуватися в порядок бойовий почали невпевнено якось та нерішуче. Повзуть вздовж дороги сиві пасма, гримлять десь збоку танкові гармати, тільки що воно там за сивого диму стіною, який розпатланою, повзучою хмарою насувався туманом летючим, невтямки було радянським командирам. Щоб розібратися, час потрібен. А його не було. І тому танкістам радянським ніякої команди, яка б обстановці відповідала, ніхто в радіоефір, на матюки зриваючись, не прокричав хрипким голосом.
А головні сили українського батальйону - он вони, на горизонті, мчать щодуху, наскільки ґрунт дозволяє. І комбат в ефір уже кричить на все горло: “Тримайся, Сашко, тримайся, рідненький! Я йду!!!”
От що значить відповідно до обстановки діяти, бути зрячим. Бо знав обстановку старший лейтенант Халаменюк. І коли рота за хмарами димової завіси перевалила за гребінь смуги висоток, коли інтуїція ротному підказала, що танки його і радянської колони порівнялися, він зробив крок свій наступний.
- “Береза”, всім - праворуч! - Танки круто розвернулися і коротка колона миттю перетворилася в нерівну броньову шеренгу. Дим зносило навскоси від українських танків, і ось-ось з’являться з-за цієї пелени чужі броньові коробки: вони не зможуть першими відкрити вогонь, знаючи, що навпроти - свої і боячись розстріляти їх. І буде три-чотири секунди у навідників наших, щоб по росіянах вогонь відкрити першими. А снаряд бронебійний танкової гармати “Молота” за секунду тисячу сто метрів пролітає. Голос ротного зміцнів і на високій хвилі дзвенів в ефірі. - Вогонь відкривати самостійно!
Попереду, на лівому фланзі глухо стукнула гармата і великі простирадла вогню - руді, червоні, помаранчеві - застрибали веселими пустотливими жабками вздовж фронту роти. Машина командира роти промчала крізь хмару куряви, здійняту пострілом, і він побачив на половинній дистанції прямого пострілу танкової гармати сплутані передбойові порядки чужих танків і за ними - невеличку колону бронетранспортерів, з яких квапливо сипалася російська піхота.
Більшість “тридцятьчетвірок” горіла.
На такій відстані 114-міліметровий снаряд “Молота” наскрізь прошиває радянську “тридцятьчетвірку”, пробиває середній танк від лобового листа до корми, від борту до борту, башти танкові зриває з погону і відкидає їх геть на десяток метрів. А от вогонь у відповідь даремний на такій дистанції - пробити сто двадцять міліметрів лобової броні українського важкого танку російські гармати тридюймові не в змозі. В жовто-сірому пилу, в кіптяві чорного диму палаючих машин, в білих спалахах вибухів і багряних язиках полум’я безтямно рухалися танки і металися фігурки людей.
- Механіки, оберти! - Вимагав голос ротного в ефірі риком лютим і в спинки крісел втискувало танкістів в броньових коробках важких танків. І йшла в атаку друга рота весело та розбишакувато. Накочувався на залишки розбитої правої колони росіян вал роти нестримно. А позаду лютували гармати і великокаліберні кулемети - підійшов комбат і батальйон з ходу брав в кліщі ліву колону радянських танків...
Він був настільки швидкоплинним, цей зустрічний бій, що учасники його, з того, з російського боку, ті що вижили, почали усвідомлювати що та до чого тільки тоді, коли броньова шеренга українських танків прошила стрій ворожої колони наскрізь, мимохідь спаливши “тридцятьчетвірки” росіян. А піхотинці капітана Сташенка, спішившись з бронетранспортерів, почали зганяти кацапів в тісний гурт полонених...
[i] Ескарп - (фр. escarpe - крутий від італ. scarpa - укіс, схил) крутий уступ або обрив, який розділяє ділянки з пологим нахилом земної поверхні. Фортифікаційна споруда, протитанкова (протитранспортна) перешкода, що є штучно зрізаним під великим кутом краєм схилу або берега річки, заввишки декілька метрів, обернений передньою частиною до противника.