про старі переписки
гортала старі-престарі мейли на бігмірі.
гортаю, читаю все це, десь усміхаюсь, десь сумую, десь банально ностальгую)
бачу,що ми писали одне одному смішні листи.
ділились сокровенним. плакались. радились. "восклицали!". сварили одне одного за помилки. жаліли. підтримували. просто були.
і не хочеться вірити, що це був елемент дитинства. бо то було дуже і дуже щиро.
..а тим часом озираюсь назад і бачу, скільки колись важливих для мене людей лишились у моєму минулому.
не тому, що я їх прогнала чи вони мене. це , можливо, тоді іноді здавалось "як вона/він міг/могла?" - але тепер, на відстані часу у роки (і як не дивно, на відстані всього лиш сотні метрів:) - я усвідомлюю, що все є так, як має бути.
люди постійно з"являються і зникають, відходять самі чи від них відходжу я - завжди це так, як повинно бути. от вірю я в такі штуки і все тут)
я не про кохання та закоханості.
радше про тих, хто колись довіряли мені і навіть розуміли, назвемо це так)
як би це поточніше висказатись - мені НЕ сумно, навіть не дуже і ностальгійно по великому рахунку. мені... спокійно.
я рада за нас усіх, що в усіх все складається добре. що життя у нас всіх тече і відбувається. що ми ростемо, розвиваємось, просуваємось, м"якшаємо, черствішаємо, працюємо, відпочиваємо, щасливіємо))) я дійсно рада. і вже давно не має значення, що було в тих старих допотопних емейлах, бо напевне давно пора їх видалити...
neverthless
you're always welcome)
гортаю, читаю все це, десь усміхаюсь, десь сумую, десь банально ностальгую)
бачу,що ми писали одне одному смішні листи.
ділились сокровенним. плакались. радились. "восклицали!". сварили одне одного за помилки. жаліли. підтримували. просто були.
і не хочеться вірити, що це був елемент дитинства. бо то було дуже і дуже щиро.
..а тим часом озираюсь назад і бачу, скільки колись важливих для мене людей лишились у моєму минулому.
не тому, що я їх прогнала чи вони мене. це , можливо, тоді іноді здавалось "як вона/він міг/могла?" - але тепер, на відстані часу у роки (і як не дивно, на відстані всього лиш сотні метрів:) - я усвідомлюю, що все є так, як має бути.
люди постійно з"являються і зникають, відходять самі чи від них відходжу я - завжди це так, як повинно бути. от вірю я в такі штуки і все тут)
я не про кохання та закоханості.
радше про тих, хто колись довіряли мені і навіть розуміли, назвемо це так)
як би це поточніше висказатись - мені НЕ сумно, навіть не дуже і ностальгійно по великому рахунку. мені... спокійно.
я рада за нас усіх, що в усіх все складається добре. що життя у нас всіх тече і відбувається. що ми ростемо, розвиваємось, просуваємось, м"якшаємо, черствішаємо, працюємо, відпочиваємо, щасливіємо))) я дійсно рада. і вже давно не має значення, що було в тих старих допотопних емейлах, бо напевне давно пора їх видалити...
neverthless
you're always welcome)