22.04.

[soul_v]

У такі незмислені дні
викликаю в душі дощ.
І тоді світ не так болить,
а приваблює трошки хоч,
Хоч на ці кількасот хвилин,
на півдня сподівань і мрій,
а тоді вже - мовчання в стіл,
неписання ні проз, ні рим.
Щоб раптово колись - привіт!-
обудитись від яво-снів
і побачити світ новий
без оцих незмислених днів.