Пам'яті Олени Паршутіної
Майже рік не відповідала на дзвінки та повідомлення, не відчиняла двері своєї квартири відома екскурсоводка, києвознавиця, перекладачка Олена Паршутіна. Друзі намагалися відшукати її навіть за кордоном - може, рятувалася від війни? Але ні.
І лише в грудні 2022-го Господь відкрив страшну таємницю. У Києві проїздом зупинилася родичка Олени, на її запит поліція відчинила двері в квартиру. Так було знайдено тіла Олени та її рідного брата, які рік після своєї смерті пролежали без поховання.
Але навіть такий страшний кінець життя не залишився без особливої Божої уваги. Братія Київської Свято-Введенської обителі (улюбленого монастиря Олени) взяли найактивнішу участь у посмертній долі померлих. 4 січня 2023 року спочилих гідно поховали на монастирському цвинтарі. Відспівування звершив намісник монастиря архієпископ Фастівський Даміан.
Світлана Савицька: Наша з Оленою дружба розпочалася ще за студентських часів. Ми вчилися в одній групі на факультеті романо-германської філології Київського університету імені Тараса Шевченка. На відділенні англійської філології другою мовою була німецька - її моя подруга знала чи не найкраще за всіх нас і навіть проводила екскурсії двома іноземними мовами. У побуті Олена була невибагливою, і разом із тим непрактичною та непристосованою до життя. Готувати навчилась лише після смерті мами, але до самого кінця опікувалась своїм братом, завжди знала, що йому купити, чим побалувати.
Після закінчення університету Олена працювала гідом-перекладачем в «Інтуристі». Багато часу проводила в архівах, працювала з рідкісними матеріалами - але це почалося пізніше, коли вона захопилась історією Києва та київських храмів. Були в неї екскурсії музеєм Історії України у Другій Світовій війні, Софією Київською, Володимирським собором, вулицею Пушкінська, надзвичайно цікавою була екскурсія «Васнєцов у Києві». Знаю, що в її квартирі залишилося чимало рукописів та інших цінних матеріалів, і дуже хотілося б, щоб цей унікальний архів не втратився.
Архієпископ Іона (Черепанов): Елена рассказывала мне о Введенском монастыре, о связи иконографии иконы Божией Матери «Призри на смирение» (чудотворный образ, хранящийся во Введенской обители) с росписями Владимирского собора, о том, что между ними существует множество стилистических параллелей. Её эта тема очень интересовала, и рассказывала Елена с увлечением. Тогда я увидел, что этот человек серьёзно погружён в свою профессию. И попросил Елену поискать в архивах материалы и по Ионинскому монастырю, и по Нещеровскому Спасо-Преображенскому монастырю, и по Покровскому храму в селе Креничи Киевской области, где служит братия Нещеровской обители. Следом возникла идея попросить её написать брошюру о храме в Креничах, потому что Елена нашла множество интереснейших материалов о нём. Елена написала замечательную книжечку, которую мы издали. Дальше последовала просьба написать книгу уже о Нещеровском храме, и она подготовила книгу, которая также была сравнительно недавно издана.
Оксана Стоянова: Помню её любовь к чудотворной иконе «Призри на смирение». Эта икона была для неё всем. Дня не проходило, чтобы Лена к ней не приходила: уставшая или нет, плохо ли себя чувствует или хорошо. У неё сложились свои отношения с этим образом. То, что произошло с Леной, повергло нас в шок. Но когда её уже забрали из морга и привезли во Введенский - стало легче. Было ощущение, что она наконец попала домой.
Иеродиакон Аристарх: Мы работали вместе два года перед её безвременной кончиной, и Лена успела передать мне информацию, которую смогла собрать касательно Введенского монастыря. Лена любила Божию Матерь, отыскивала историю тех икон, о происхождении которых никто ничего не знал, изучала иконографию. В нашем монастыре есть икона Божией Матери «Призри на смирение», которая обильно изливает чудеса, и, видимо, Лена почувствовала благодать, исходящую от этой иконы - она бывала здесь буквально каждый Божий день.
У неё была хорошо подготовленная и собранная информация по поводу различных икон, храмов Киевской епархии, в том числе разрушенных. Потрясающую работу она провела по поводу фастовского полковника Семёна Палия - думаю, когда поднимется вопрос о его канонизации, мы эти её труды обязательно используем. Владыка Дамиан благословил обрабатывать труды, которые оставила Лена: что-то будем издавать, что-то выкладывать на её страницу в Facebook. Думаю, Лене будет приятно, что люди по-прежнему получают от неё информацию.Наверняка в её личных архивах есть ещё какие-то ценные факты. Ведь двадцать лет она сидела в архивах, чтобы оставить нам бесценную информацию о святынях Киевщины.
Лена была необычным человеком, с большим сердцем, а доброе сердце восприимчиво. И моя подруга восприняла благодать от Божией Матери, знала, куда идти за помощью, и несла крест по уходу за своим братом.Лена погребена на кладбище в Ярошовке, которое монастырь обустроил для родственников монахов и наших самых близких наших прихожан.
І лише в грудні 2022-го Господь відкрив страшну таємницю. У Києві проїздом зупинилася родичка Олени, на її запит поліція відчинила двері в квартиру. Так було знайдено тіла Олени та її рідного брата, які рік після своєї смерті пролежали без поховання.
Але навіть такий страшний кінець життя не залишився без особливої Божої уваги. Братія Київської Свято-Введенської обителі (улюбленого монастиря Олени) взяли найактивнішу участь у посмертній долі померлих. 4 січня 2023 року спочилих гідно поховали на монастирському цвинтарі. Відспівування звершив намісник монастиря архієпископ Фастівський Даміан.
Світлана Савицька: Наша з Оленою дружба розпочалася ще за студентських часів. Ми вчилися в одній групі на факультеті романо-германської філології Київського університету імені Тараса Шевченка. На відділенні англійської філології другою мовою була німецька - її моя подруга знала чи не найкраще за всіх нас і навіть проводила екскурсії двома іноземними мовами. У побуті Олена була невибагливою, і разом із тим непрактичною та непристосованою до життя. Готувати навчилась лише після смерті мами, але до самого кінця опікувалась своїм братом, завжди знала, що йому купити, чим побалувати.
Після закінчення університету Олена працювала гідом-перекладачем в «Інтуристі». Багато часу проводила в архівах, працювала з рідкісними матеріалами - але це почалося пізніше, коли вона захопилась історією Києва та київських храмів. Були в неї екскурсії музеєм Історії України у Другій Світовій війні, Софією Київською, Володимирським собором, вулицею Пушкінська, надзвичайно цікавою була екскурсія «Васнєцов у Києві». Знаю, що в її квартирі залишилося чимало рукописів та інших цінних матеріалів, і дуже хотілося б, щоб цей унікальний архів не втратився.
Архієпископ Іона (Черепанов): Елена рассказывала мне о Введенском монастыре, о связи иконографии иконы Божией Матери «Призри на смирение» (чудотворный образ, хранящийся во Введенской обители) с росписями Владимирского собора, о том, что между ними существует множество стилистических параллелей. Её эта тема очень интересовала, и рассказывала Елена с увлечением. Тогда я увидел, что этот человек серьёзно погружён в свою профессию. И попросил Елену поискать в архивах материалы и по Ионинскому монастырю, и по Нещеровскому Спасо-Преображенскому монастырю, и по Покровскому храму в селе Креничи Киевской области, где служит братия Нещеровской обители. Следом возникла идея попросить её написать брошюру о храме в Креничах, потому что Елена нашла множество интереснейших материалов о нём. Елена написала замечательную книжечку, которую мы издали. Дальше последовала просьба написать книгу уже о Нещеровском храме, и она подготовила книгу, которая также была сравнительно недавно издана.
Оксана Стоянова: Помню её любовь к чудотворной иконе «Призри на смирение». Эта икона была для неё всем. Дня не проходило, чтобы Лена к ней не приходила: уставшая или нет, плохо ли себя чувствует или хорошо. У неё сложились свои отношения с этим образом. То, что произошло с Леной, повергло нас в шок. Но когда её уже забрали из морга и привезли во Введенский - стало легче. Было ощущение, что она наконец попала домой.
Иеродиакон Аристарх: Мы работали вместе два года перед её безвременной кончиной, и Лена успела передать мне информацию, которую смогла собрать касательно Введенского монастыря. Лена любила Божию Матерь, отыскивала историю тех икон, о происхождении которых никто ничего не знал, изучала иконографию. В нашем монастыре есть икона Божией Матери «Призри на смирение», которая обильно изливает чудеса, и, видимо, Лена почувствовала благодать, исходящую от этой иконы - она бывала здесь буквально каждый Божий день.
У неё была хорошо подготовленная и собранная информация по поводу различных икон, храмов Киевской епархии, в том числе разрушенных. Потрясающую работу она провела по поводу фастовского полковника Семёна Палия - думаю, когда поднимется вопрос о его канонизации, мы эти её труды обязательно используем. Владыка Дамиан благословил обрабатывать труды, которые оставила Лена: что-то будем издавать, что-то выкладывать на её страницу в Facebook. Думаю, Лене будет приятно, что люди по-прежнему получают от неё информацию.Наверняка в её личных архивах есть ещё какие-то ценные факты. Ведь двадцать лет она сидела в архивах, чтобы оставить нам бесценную информацию о святынях Киевщины.
Лена была необычным человеком, с большим сердцем, а доброе сердце восприимчиво. И моя подруга восприняла благодать от Божией Матери, знала, куда идти за помощью, и несла крест по уходу за своим братом.Лена погребена на кладбище в Ярошовке, которое монастырь обустроил для родственников монахов и наших самых близких наших прихожан.