день народження Олени Теліги і Олега Кандиби (Ольжича)
Вже другий рік нас на вшанування пам'яті з дня смерті чи народження (Олена і Олег народилися в один день) запрошує ОУН(д) (державники). Бо, виявляється, як колись так і тепер, у ОУН є свої розгалуження.
Так історично склалося, що кілька людей з нашої Зоряниці приходять саме з ними до хреста у Бабиному яру над вечір, тоді як інші організації там проводять свої акції зранку. Після панахиди, яку проводить священник (поминаючи ім'я Олени, Олега, Михайла - чоловіка Олени Теліги, і тих безвісних загиблих у Бабиному яру, чиї імена знає Господь),
кілька виступів-промов, театр-студія молоді підготовлює свої читання віршів чи невеличкі навіть театралізовані діалоги-сценки, колись бандурист, колись ми заспіваємо - і так якось це камерно і душевно виходить.
Сьогодні почалася коротка панахида о 6й вечора. Закінчили опів на восьму.
Вручили нам, гурту "Зоряниця", грамоту "за активну участь у мистецьких заходах ОУН(д), популяризацію стрілецьких та повстанських пісень, і інше.. " так приємно, і така висока честь. :)
Вразило дві речі.
По-перше, коли вже їхали додому, А.К. розповів що його дід був під час війни у концтаборі Заксенгаузен (вижив, звільнений був американцями), і що по табору ходили чутки що когось там з "важливих українців" привезли і закатували.. і що, можливо, це і був відгомін смерті Олега Ольжича, замученого і спаленого у Заксенгаузені.
А ще вразив виступ колишнього політв'язня, (ім'я, на жаль, не розчула і не запам'ятала, а потім якось не встигла перепитати), у якого при обшуку вилучили ось цей переписаний вірш Стуса, який він прочитав напам'ять і додав кілька слів від себе, які запали в душу своєю вагомістю.
Василь Стус
Тюрма, де з віку гниль і цвіль
уже півсвіту запосіла.
Імперіє, мій жало-біль,
моя зненависте, Росіє!
Імперіє дикунських вір,
імперіє соснових зойків!
У тебе з віку проводир -
криваворукий і безокий.
Єдинодзьобий, як орел,
народної упившись крові,
шаліє, казиться і рве,
мов злодій з чорної дороги.
Литва, Угорщина, Кавказ -
тюрма від моря і до моря.
Тут всім переяславський час
пробив в вузькому коридорі.
Як тавра, в них віки живі.
Як рани на чолі Месії.
За окрутенства вікові
покутуватимеш, Росіє.
Горить історія. Горить
земля. Горять віки, як книги,
проводирів ковтає віхола
від Соловків до Ангари.
Край роздарований - до серць,
край розграбований - до ребер.
Російський звір, як дикий вепр,
по наших по слідах женеться.
Від дорошенків - до мазеп,
і від мазеп - аж до бандери
на небі й на землі - вертеп
пекельний - при закритих дверях.
Край - Полуботьків равелін,
край - в соловецькому квадраті
Старого Калниша. В солдатськім
Тарасовому плині літ.
За Переяславом - твій край.
Край - за Петра каре колючим.
Край - за Полтавою. За краєм
твоєї віри. В чорній бучі
полків Петлюри. За вогнем
грядущих Крут. Нових інвазій
твій край гряде - з пожежним днем
розкутих зизооких акцій.
Так історично склалося, що кілька людей з нашої Зоряниці приходять саме з ними до хреста у Бабиному яру над вечір, тоді як інші організації там проводять свої акції зранку. Після панахиди, яку проводить священник (поминаючи ім'я Олени, Олега, Михайла - чоловіка Олени Теліги, і тих безвісних загиблих у Бабиному яру, чиї імена знає Господь),
кілька виступів-промов, театр-студія молоді підготовлює свої читання віршів чи невеличкі навіть театралізовані діалоги-сценки, колись бандурист, колись ми заспіваємо - і так якось це камерно і душевно виходить.
Сьогодні почалася коротка панахида о 6й вечора. Закінчили опів на восьму.
Вручили нам, гурту "Зоряниця", грамоту "за активну участь у мистецьких заходах ОУН(д), популяризацію стрілецьких та повстанських пісень, і інше.. " так приємно, і така висока честь. :)
Вразило дві речі.
По-перше, коли вже їхали додому, А.К. розповів що його дід був під час війни у концтаборі Заксенгаузен (вижив, звільнений був американцями), і що по табору ходили чутки що когось там з "важливих українців" привезли і закатували.. і що, можливо, це і був відгомін смерті Олега Ольжича, замученого і спаленого у Заксенгаузені.
А ще вразив виступ колишнього політв'язня, (ім'я, на жаль, не розчула і не запам'ятала, а потім якось не встигла перепитати), у якого при обшуку вилучили ось цей переписаний вірш Стуса, який він прочитав напам'ять і додав кілька слів від себе, які запали в душу своєю вагомістю.
Василь Стус
Тюрма, де з віку гниль і цвіль
уже півсвіту запосіла.
Імперіє, мій жало-біль,
моя зненависте, Росіє!
Імперіє дикунських вір,
імперіє соснових зойків!
У тебе з віку проводир -
криваворукий і безокий.
Єдинодзьобий, як орел,
народної упившись крові,
шаліє, казиться і рве,
мов злодій з чорної дороги.
Литва, Угорщина, Кавказ -
тюрма від моря і до моря.
Тут всім переяславський час
пробив в вузькому коридорі.
Як тавра, в них віки живі.
Як рани на чолі Месії.
За окрутенства вікові
покутуватимеш, Росіє.
Горить історія. Горить
земля. Горять віки, як книги,
проводирів ковтає віхола
від Соловків до Ангари.
Край роздарований - до серць,
край розграбований - до ребер.
Російський звір, як дикий вепр,
по наших по слідах женеться.
Від дорошенків - до мазеп,
і від мазеп - аж до бандери
на небі й на землі - вертеп
пекельний - при закритих дверях.
Край - Полуботьків равелін,
край - в соловецькому квадраті
Старого Калниша. В солдатськім
Тарасовому плині літ.
За Переяславом - твій край.
Край - за Петра каре колючим.
Край - за Полтавою. За краєм
твоєї віри. В чорній бучі
полків Петлюри. За вогнем
грядущих Крут. Нових інвазій
твій край гряде - з пожежним днем
розкутих зизооких акцій.