одна лишня ложечка, а де ж моя донечка..
Якщо є мрія - життя у найнесподіваніший спосіб дає тобі можливість її здійснити..
Моя мрія - знаходити і передавати далі народну пісню не у форматі рок-переспівів, переспівів "народними голосами", обробок і т.і., а у тому вигляді, в якому її співають звичайні люди, ті кого ми звемо "народ".
Звичайно, я би хотіла.. (ну треба ж колись починами мріяти вголос :) ) приїхати до тих людей, поговорити з кожним, побачити де цю пісню співали, хто, за яких обставин її почули. Я ставлюся до них як до чогось невіддільного від доль і життя українців. Для мене пісня жива і особлива тоді, коли я чула голос "носія", знаю його історію..
Але одна, без супутників, я не поїду, та і власного транспорту немає, і вихідних вільних небагато.. тому поки обмежувалася "своїми бабусями". Але Життя мене любить, і посилає мені прекрасних людей.. я така щаслива що вони є, що мене з ними зводить доля.
На роботі восени на короткий час з'явилася одна співробітниця. Якось розговорилися і з'ясувалося що наші області межують і коли я їду машиною (буває таке) з Хмельниччини, то проїжджаю сусідній з її Романівським, Чуднівський район Житомирської області.
Вона волею долі заміжня за іноземцем, живе і працює з ним то тут то там.. і от минулого тижня, коли була пару тижнів в Україні, наспівала мені пісню, яку колись співала її бабуся. Пісню про чужину. (перший раз не могла співати через сльози..)
Розповідала, що її бабусі одну із старших дочок забрали німці у табір де люди чекали відправки в Німеччину в часи війни. А вона прийшла і попросилася щоб її взяли замість дочки. І її німці обміняли. А потім бабуся з кимсь там домовилася і якимсь чином звідти втекла.
Так ось, бабуся казала що цю пісню співали на чужині, і про чужину..
Я слухаю і думаю, що і зараз, через стільки десятиліть, ця пісня близька багатьом українцям, тільки з інших причин.
Отже, пісня з Житомирщини, співає внучка бабусі (комплексує що могла заспівати краще, але для мене її спів більш справжній ніж спів "знаних народних колективів"). Її дозвіл на розміщення ролика на ю-тубі я отримала.
Моя мрія - знаходити і передавати далі народну пісню не у форматі рок-переспівів, переспівів "народними голосами", обробок і т.і., а у тому вигляді, в якому її співають звичайні люди, ті кого ми звемо "народ".
Звичайно, я би хотіла.. (ну треба ж колись починами мріяти вголос :) ) приїхати до тих людей, поговорити з кожним, побачити де цю пісню співали, хто, за яких обставин її почули. Я ставлюся до них як до чогось невіддільного від доль і життя українців. Для мене пісня жива і особлива тоді, коли я чула голос "носія", знаю його історію..
Але одна, без супутників, я не поїду, та і власного транспорту немає, і вихідних вільних небагато.. тому поки обмежувалася "своїми бабусями". Але Життя мене любить, і посилає мені прекрасних людей.. я така щаслива що вони є, що мене з ними зводить доля.
На роботі восени на короткий час з'явилася одна співробітниця. Якось розговорилися і з'ясувалося що наші області межують і коли я їду машиною (буває таке) з Хмельниччини, то проїжджаю сусідній з її Романівським, Чуднівський район Житомирської області.
Вона волею долі заміжня за іноземцем, живе і працює з ним то тут то там.. і от минулого тижня, коли була пару тижнів в Україні, наспівала мені пісню, яку колись співала її бабуся. Пісню про чужину. (перший раз не могла співати через сльози..)
Розповідала, що її бабусі одну із старших дочок забрали німці у табір де люди чекали відправки в Німеччину в часи війни. А вона прийшла і попросилася щоб її взяли замість дочки. І її німці обміняли. А потім бабуся з кимсь там домовилася і якимсь чином звідти втекла.
Так ось, бабуся казала що цю пісню співали на чужині, і про чужину..
Я слухаю і думаю, що і зараз, через стільки десятиліть, ця пісня близька багатьом українцям, тільки з інших причин.
Отже, пісня з Житомирщини, співає внучка бабусі (комплексує що могла заспівати краще, але для мене її спів більш справжній ніж спів "знаних народних колективів"). Її дозвіл на розміщення ролика на ю-тубі я отримала.
Click to view