пісня з Поділля
Пісня з тими ж кодами-сиволами що у баладі "Ой давно-давно" у виконанні "Древа", якою нині заслухалася: той же терен, висікання-ламання терену, політ пташкою, сад і пташиний спів, сльози в криниці, мама, місце де народилася і виросла..
Якщо згадати етнографа Олександра Босого (дівчата, пригадуєте зліт вишивальниць? :) ) і символ, відчуття, образ пташки як поєднання цього і тамтого світу, посланця між ними... можливо, через цей образ пташки заміжня жінка передавала свою страшенну далекість від свого колишнього дівочо-дитячого світу і життя з мамою і батьком у своєму краї.. можливо щось інше.
У всіх "заміжніх піснях" є цей образ пташки: часто зозулі.
Пісня з Поділля - якою вона дійшла до 21го століття. Вона не звучить так магічно як пісня, яку у попередньому моєму дописі виконує "Древо", вона буденна - але вона є і існує, жива і живе ще досі в побуті (хоч і дуже мало і в останніх із могікан). І - вона про те ж саме, тією ж мовою символів,.. як і буковинська, і степова - що доводить і показує: наскільки глибоким і спільним є наш етно-код, світовідчуття зовнішнє і внутрішнє.
Без скорочень і виправлень, "польовий запис".
Респондентки - все ті ж:
Серветник Поліна (Павлина) Олексіївна (1932 р.н.)
Рев'юк Олена Опанасівна (1932 р.н.),
с. Яворівці Красилівського р-ну Хмельницької області,
Тимченко Антоніна Ананіївна (1930 р.н.), м. Красилів.
Я з тобой Ванюша сім літ прожила,
Я в своєї матінки разу не була.
Я в своєї матінки разу не була,
Вже ж тая стежечка терном заросла.
А як я захочу, терен висічу,
До свеї матінки орлом полечу.
До свеї матінки орлом полечу,
Не піду до хати, сяду я в садку.
не піду до хати, сяду я в садку,
На солодкій яблуньці, на самім верху.
На солодкій яблуньці, на самім верху,
Своїм голосочком сад розвеселю.
Своїм голосочком сад розвеселю,
Дрібними сльозами криницю доллю.
А як вийшла мати воду набирать,
Не набрала води, набрала слізок.
Не набрала води, набрала слізок,
Приходить до хати, будить невісток.
-Вставайте, невістки, слухайте мене:
Щось у нашім саду за пташина є.
Що ж у нашім саду за пташина є,
з вечора до рання голос подає?
- Ой то не пташина, то ваша дочка,
Тут вона виросла, тут вона зросла.
Тут вона виросла, тут вона зросла,
В чужу сторононьку та й замуж пішла.
Чужа сторононька од вітру шумить,
А чужий батенько не б'є - то болить.
А чужий батенько не б'є - то болить,
Чужа матінонька словами в'ялить.
Чужа матінонька словами в'ялить.
А хоть милий виб'є - мене не болить.
Якщо згадати етнографа Олександра Босого (дівчата, пригадуєте зліт вишивальниць? :) ) і символ, відчуття, образ пташки як поєднання цього і тамтого світу, посланця між ними... можливо, через цей образ пташки заміжня жінка передавала свою страшенну далекість від свого колишнього дівочо-дитячого світу і життя з мамою і батьком у своєму краї.. можливо щось інше.
У всіх "заміжніх піснях" є цей образ пташки: часто зозулі.
Пісня з Поділля - якою вона дійшла до 21го століття. Вона не звучить так магічно як пісня, яку у попередньому моєму дописі виконує "Древо", вона буденна - але вона є і існує, жива і живе ще досі в побуті (хоч і дуже мало і в останніх із могікан). І - вона про те ж саме, тією ж мовою символів,.. як і буковинська, і степова - що доводить і показує: наскільки глибоким і спільним є наш етно-код, світовідчуття зовнішнє і внутрішнє.
Без скорочень і виправлень, "польовий запис".
Респондентки - все ті ж:
Серветник Поліна (Павлина) Олексіївна (1932 р.н.)
Рев'юк Олена Опанасівна (1932 р.н.),
с. Яворівці Красилівського р-ну Хмельницької області,
Тимченко Антоніна Ананіївна (1930 р.н.), м. Красилів.
Click to viewЯ з тобой Ванюша сім літ прожила,
Я в своєї матінки разу не була.
Я в своєї матінки разу не була,
Вже ж тая стежечка терном заросла.
А як я захочу, терен висічу,
До свеї матінки орлом полечу.
До свеї матінки орлом полечу,
Не піду до хати, сяду я в садку.
не піду до хати, сяду я в садку,
На солодкій яблуньці, на самім верху.
На солодкій яблуньці, на самім верху,
Своїм голосочком сад розвеселю.
Своїм голосочком сад розвеселю,
Дрібними сльозами криницю доллю.
А як вийшла мати воду набирать,
Не набрала води, набрала слізок.
Не набрала води, набрала слізок,
Приходить до хати, будить невісток.
-Вставайте, невістки, слухайте мене:
Щось у нашім саду за пташина є.
Що ж у нашім саду за пташина є,
з вечора до рання голос подає?
- Ой то не пташина, то ваша дочка,
Тут вона виросла, тут вона зросла.
Тут вона виросла, тут вона зросла,
В чужу сторононьку та й замуж пішла.
Чужа сторононька од вітру шумить,
А чужий батенько не б'є - то болить.
А чужий батенько не б'є - то болить,
Чужа матінонька словами в'ялить.
Чужа матінонька словами в'ялить.
А хоть милий виб'є - мене не болить.