На Варвари
Намісник Михайлівського на ранковій літургії розповідав, що свята Варвара пізнала істинного Бога через світ. Батько-язичник дуже боявся християнського впливу й ізолював свою дочку. Але ж вона бачила, як сходить сонце, як заходить сонце, як загораються зорі на небі...
Під час пікетування Шевченківського суду, де судили Андрія Дзиндзю, - власне, коли його вже засудили і людство перекрило всі виходи, - було дуже холодно, і протестувальники заходили погрітися в греко-католицьку церкву поруч. Там безперервно молилися - ніби на острові серед розбурханого моря. На пам’ять про цей вечір я купила в їхній крамничці книжку Ентоні де Мелло "Пісня птаха".
І ось там є притча про чоловіка, який мріяв почути із дна моря дзвони. Була, мовляв, така легенда про затонулий острів, а на ньому монастир, який і досі дзвонить, - і він хотів почути дзвони, цілими днями сидів над морем і вслухався, але йому заважало море, цей шум хвиль - і нічого не виходило. Зрештою він облишив свої спроби - якщо там і справді є дзвони, то не його це призначення - їх почути. І пішов до моря попрощатися. Ліг на піску і вперше став просто слухати хвилі. І вони заворожили в його душі таку глибоку тишу, що в ній стало зринати калатання дзвонів - отих самих дзвонів затонулого монастиря.
...А за цією притчею іде наступна - про слова:
"В Євангелії від святого Івана читаємо: "І Слово сталося тілом, і перебувало між нами... Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його".
Пильно вдивляючись у темряву, досить швидко можна побачити світло. Придивися до речей. Досить швидко ти побачиш Слово.
І Слово сталося тілом, і перебувало між нами...
І припини ці безумні зусилля, намагаючись перемінити тіло назад у слова. Слова, слова, слова!"
Під час пікетування Шевченківського суду, де судили Андрія Дзиндзю, - власне, коли його вже засудили і людство перекрило всі виходи, - було дуже холодно, і протестувальники заходили погрітися в греко-католицьку церкву поруч. Там безперервно молилися - ніби на острові серед розбурханого моря. На пам’ять про цей вечір я купила в їхній крамничці книжку Ентоні де Мелло "Пісня птаха".
І ось там є притча про чоловіка, який мріяв почути із дна моря дзвони. Була, мовляв, така легенда про затонулий острів, а на ньому монастир, який і досі дзвонить, - і він хотів почути дзвони, цілими днями сидів над морем і вслухався, але йому заважало море, цей шум хвиль - і нічого не виходило. Зрештою він облишив свої спроби - якщо там і справді є дзвони, то не його це призначення - їх почути. І пішов до моря попрощатися. Ліг на піску і вперше став просто слухати хвилі. І вони заворожили в його душі таку глибоку тишу, що в ній стало зринати калатання дзвонів - отих самих дзвонів затонулого монастиря.
...А за цією притчею іде наступна - про слова:
"В Євангелії від святого Івана читаємо: "І Слово сталося тілом, і перебувало між нами... Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його".
Пильно вдивляючись у темряву, досить швидко можна побачити світло. Придивися до речей. Досить швидко ти побачиш Слово.
І Слово сталося тілом, і перебувало між нами...
І припини ці безумні зусилля, намагаючись перемінити тіло назад у слова. Слова, слова, слова!"