Портрети з-під "Українського дому"
Кілька портретів людей, які мене найбільше вразили під час акцій протесту під "Українським домом".
Ця незбагненна українська душа
Жінка з табору прапороносців, які сиділи на мітингу за гроші. Щоб зрозуміти, що за гроші, достатньо було просто побути трохи біля них - там зовсім інша атмосфера, яка більше нагадувала чергу в жеку за субсидіями.
Але коли з'явилася небезпека штурму, вартові задзвонили тривогу, хлопці вперед, дівчата всередину, десь попереду почалася штовханина, і всі заспівали гімн - я подивилася на цю жінку-прапороноску, яка навіть не переходила на українську на мітингу за мову, - і завмерла від подиву. Вона співала гімн і плакала, сльози лилися рікою. Стояла на сходах "Українського дому", піднявши прапор "За об'єднану опозицію", як Жанна д'Арк, співала гімн і плакала від зворушення.
Взагалі я б зняла якогось документального фільма про цих найманців, бабушок-новітніх варягів, так би мовити.
Перший мітинг
17-річний хлопець у чорній куртці з шоломом в руці. Їхав кудись по справах на своєму мопеді, а тут йому друзі дзвонять і кажуть, що прийняли закон про мову. А він завжди казав, що вийде на мітинг у двох випадках: коли приймуть закон про одностатеві шлюби і про мову. З часом трохи змилостивився до одностатевих шлюбів - та хай уже, що з ними зробиш, і лишився тільки один випадок: про мову.
Сам у житті російськомовний, на вигляд - з дуже небідної родини. Батьки не знають, що він ночує на мітингу - просто, мовляв, поїхав кудись у справах. Не те щоб вони за нього переживали, якби знали - просто він не зміг би їм пояснити, чого він тут, для них ці питання дуже далекі.
Вільний від вибору, бо ще неповнолітній і не має права голосувати. Каже, що воно й на краще - може, хтось із лідерів на той час підросте. Він оглядав партійних лідерів зовсім поруч і задумливо казав: от вони зовсім поруч, а мені нема чого в них запитати... "А пригадуєш, на Майдані..." - казала я. А він відповів, що тоді йому було 9 років, і він бачив Майдан тільки раз, коли їхав у філармонію - з музичної школи дали квитки на якийсь концерт. Я дивилася на цього просторого хлопця, на дві голови вищого за мене, - і думала про час.
Степан
Ми познайомилися зі Степаном, коли він попросився до мене на каремат, хоч я там теж сиділа в приймах. Виявилося, що в нього є свій, але там сіли інші люди, і не піднімати ж їх.
Степан працює інженером в інституті. Він добре пам'ятає Майдан. Він тоді на три тижні пішов з роботи - без жодної заяви, пішов і все. Думав, що там будуть бійки, тому він потрібен удень і вночі, а не просто постояти після роботи. Коли здобув перемогу й повернувся на роботу, начальник (який за Януковича) хотів його звільняти. Але колектив, сам далекий від Степанових революційних ідеалів, його відстояв.
Щойно якась тривога - Степан стає у першу лінію захисту. Хоч за час після Майдану в нього народилося двоє діток.
Михайло Мишура
З цим чоловіком я познайомилася у п'ятницю пізно ввечері, коли опозиційні політики заявили, що перемогли, і порозходилися, а розгублені люди стояли купкою і експресивно радилися, що їм робити. Михайло зі своїм сином сиділи осторонь і мовчки чекали, чим усе закінчиться. Я піду звідси останнім, казав Михайло. Йому більше не було куди йти - він приїхав із Березані. Залишив жінку на господарстві - а сам із сином у Київ, воювати за мову. Я сам, каже, не націоналіст, але мене дуже зачепило.
Таке, знаєте, приниження! От синові робив паспорт, а там і досі треба заповнювати анкету російською. У нас прізвище Мишура. Роман Коваль - знаєте Романа Коваля? - дивився походження, і каже, що це від мишки, така мишка МишУра. А російською виходить МішурА! Нє, кажу, пишіть через ы.
Ця незбагненна українська душа
Жінка з табору прапороносців, які сиділи на мітингу за гроші. Щоб зрозуміти, що за гроші, достатньо було просто побути трохи біля них - там зовсім інша атмосфера, яка більше нагадувала чергу в жеку за субсидіями.
Але коли з'явилася небезпека штурму, вартові задзвонили тривогу, хлопці вперед, дівчата всередину, десь попереду почалася штовханина, і всі заспівали гімн - я подивилася на цю жінку-прапороноску, яка навіть не переходила на українську на мітингу за мову, - і завмерла від подиву. Вона співала гімн і плакала, сльози лилися рікою. Стояла на сходах "Українського дому", піднявши прапор "За об'єднану опозицію", як Жанна д'Арк, співала гімн і плакала від зворушення.
Взагалі я б зняла якогось документального фільма про цих найманців, бабушок-новітніх варягів, так би мовити.
Перший мітинг
17-річний хлопець у чорній куртці з шоломом в руці. Їхав кудись по справах на своєму мопеді, а тут йому друзі дзвонять і кажуть, що прийняли закон про мову. А він завжди казав, що вийде на мітинг у двох випадках: коли приймуть закон про одностатеві шлюби і про мову. З часом трохи змилостивився до одностатевих шлюбів - та хай уже, що з ними зробиш, і лишився тільки один випадок: про мову.
Сам у житті російськомовний, на вигляд - з дуже небідної родини. Батьки не знають, що він ночує на мітингу - просто, мовляв, поїхав кудись у справах. Не те щоб вони за нього переживали, якби знали - просто він не зміг би їм пояснити, чого він тут, для них ці питання дуже далекі.
Вільний від вибору, бо ще неповнолітній і не має права голосувати. Каже, що воно й на краще - може, хтось із лідерів на той час підросте. Він оглядав партійних лідерів зовсім поруч і задумливо казав: от вони зовсім поруч, а мені нема чого в них запитати... "А пригадуєш, на Майдані..." - казала я. А він відповів, що тоді йому було 9 років, і він бачив Майдан тільки раз, коли їхав у філармонію - з музичної школи дали квитки на якийсь концерт. Я дивилася на цього просторого хлопця, на дві голови вищого за мене, - і думала про час.
Степан
Ми познайомилися зі Степаном, коли він попросився до мене на каремат, хоч я там теж сиділа в приймах. Виявилося, що в нього є свій, але там сіли інші люди, і не піднімати ж їх.
Степан працює інженером в інституті. Він добре пам'ятає Майдан. Він тоді на три тижні пішов з роботи - без жодної заяви, пішов і все. Думав, що там будуть бійки, тому він потрібен удень і вночі, а не просто постояти після роботи. Коли здобув перемогу й повернувся на роботу, начальник (який за Януковича) хотів його звільняти. Але колектив, сам далекий від Степанових революційних ідеалів, його відстояв.
Щойно якась тривога - Степан стає у першу лінію захисту. Хоч за час після Майдану в нього народилося двоє діток.
Михайло Мишура
З цим чоловіком я познайомилася у п'ятницю пізно ввечері, коли опозиційні політики заявили, що перемогли, і порозходилися, а розгублені люди стояли купкою і експресивно радилися, що їм робити. Михайло зі своїм сином сиділи осторонь і мовчки чекали, чим усе закінчиться. Я піду звідси останнім, казав Михайло. Йому більше не було куди йти - він приїхав із Березані. Залишив жінку на господарстві - а сам із сином у Київ, воювати за мову. Я сам, каже, не націоналіст, але мене дуже зачепило.
Таке, знаєте, приниження! От синові робив паспорт, а там і досі треба заповнювати анкету російською. У нас прізвище Мишура. Роман Коваль - знаєте Романа Коваля? - дивився походження, і каже, що це від мишки, така мишка МишУра. А російською виходить МішурА! Нє, кажу, пишіть через ы.