Громадянське суспільство
Пригадуєте отой дивний неадекватний початок "Дзеркала" Тарковського? Давно переглядала, але запам'ятався німий хлопчик на прийомі чи то в логопеда, чи то в екстрасенса, який спонукає його заговорити. Лікар готує його до слова, а потім каже: "Говори!" - і той починає щось белькотіти, мукати - і говорити.
У п'ятницю, коли вже всі політики розійшлися, під "Українським домом" народилося громадянське суспільство. Так, зовсім невчасно - влітку, в саму спеку, коли це геть нікому не вигідно. Але ж смерть та родини не чекають години.
Люди не захотіли розходитися, бо просто не могли розійтися. Вони радилися, кричали, сварилися, шукали серед себе лідера, а тоді запихали самовисуванців назад у юрбу. Мучили втомленого Донія, який переконував, що все це не має сенсу, бо кожен протест повинен мати конкретну вимогу і чітку структуру, а тут нічого нема, тут тільки емоція і велике розчарування. Він втомився зі ці 4 дні і зірвав голос, але сказав, що якщо громада таки вирішить залишитися, то він залишиться теж, щоб був хоч якийсь захист. Громада не знала, що їй робити. Виступив письменник Артем Захарченко і сказав, що якщо ми зараз розійдемося - ми визнаємо, що громада без політиків ні на що не здатна.
Усі потроху розходилися, здавалося, що це вже все, і я б ще, може, почекала, але підігнало останнє метро. А вранці поїхала в село. І побачила в новинах, що вони залишилися. Наймолодші - двадятирічні. Не збиті ніякими конспірологічними версіями про провокації, жодними розумними доводами про невчасність протесту. Розумієте, це не політика, це їхнє життя. Вони не можуть інакше.
У п'ятницю, коли вже всі політики розійшлися, під "Українським домом" народилося громадянське суспільство. Так, зовсім невчасно - влітку, в саму спеку, коли це геть нікому не вигідно. Але ж смерть та родини не чекають години.
Люди не захотіли розходитися, бо просто не могли розійтися. Вони радилися, кричали, сварилися, шукали серед себе лідера, а тоді запихали самовисуванців назад у юрбу. Мучили втомленого Донія, який переконував, що все це не має сенсу, бо кожен протест повинен мати конкретну вимогу і чітку структуру, а тут нічого нема, тут тільки емоція і велике розчарування. Він втомився зі ці 4 дні і зірвав голос, але сказав, що якщо громада таки вирішить залишитися, то він залишиться теж, щоб був хоч якийсь захист. Громада не знала, що їй робити. Виступив письменник Артем Захарченко і сказав, що якщо ми зараз розійдемося - ми визнаємо, що громада без політиків ні на що не здатна.
Усі потроху розходилися, здавалося, що це вже все, і я б ще, може, почекала, але підігнало останнє метро. А вранці поїхала в село. І побачила в новинах, що вони залишилися. Наймолодші - двадятирічні. Не збиті ніякими конспірологічними версіями про провокації, жодними розумними доводами про невчасність протесту. Розумієте, це не політика, це їхнє життя. Вони не можуть інакше.