Халеп’я
Значить так: їдете-їдете з Києва вздовж осінніх доріг - і зупиняєтесь у селі біля глибокої-глибокої криниці. Довго-довго опускаєте відро вниз, витягуєте дзвінкої джерельної води, п"єте з відра, наче кінь чи теля, - і рішуче рушаєте стежкою вниз. Спочатку йтимете вздовж чужих городів з малиною, влитою малиною, - а потім буде ліс, осінній ліс, шановне панство.
Якщо підете стежкою вниз і вниз - вийдете до тихого озера зі зграєю інтернетних велосипедистів на березі: кожен сам у собі зі своїм сухпайком.
Якщо підете стежкою вгору - потрапите в рай.
Спочатку буде дивний листопадний ліс - там все вже опало, ніби в листопаді, тільки подекуди червоніє шипшина чи яка грушка-дичка. Потім підуть сосни. А потім за соснами з"явиться синь, як ото десь в Італії. А потім - сама лише синь. І тут треба сісти.
Сидите, звісивши ноги з обриву - а під вами - о, під вами - під вами усі кольори осені - усе, що в неї є!!! Ніби ви летите над осіннім лісом на килимі-літаку.
А далі, далі - голубий Дніпро із довгою-довгою зграєю білих парусників. Вони пливуть над самими верхівками осінніх дерев із тремкими листками - і якби ще нам туди яке мерло чи грушівку, то можна було б подумати, що то чайки у вирій летять.
А потім усе міняється - небо темніє, Дніпро чорніє, гримить і блискає - і ми біжимо через осінній ліс під першими краплями першої зливи. А там, за кручею, на темній воді темної річки лишається тіки те, що залишається.
Якщо підете стежкою вниз і вниз - вийдете до тихого озера зі зграєю інтернетних велосипедистів на березі: кожен сам у собі зі своїм сухпайком.
Якщо підете стежкою вгору - потрапите в рай.
Спочатку буде дивний листопадний ліс - там все вже опало, ніби в листопаді, тільки подекуди червоніє шипшина чи яка грушка-дичка. Потім підуть сосни. А потім за соснами з"явиться синь, як ото десь в Італії. А потім - сама лише синь. І тут треба сісти.
Сидите, звісивши ноги з обриву - а під вами - о, під вами - під вами усі кольори осені - усе, що в неї є!!! Ніби ви летите над осіннім лісом на килимі-літаку.
А далі, далі - голубий Дніпро із довгою-довгою зграєю білих парусників. Вони пливуть над самими верхівками осінніх дерев із тремкими листками - і якби ще нам туди яке мерло чи грушівку, то можна було б подумати, що то чайки у вирій летять.
А потім усе міняється - небо темніє, Дніпро чорніє, гримить і блискає - і ми біжимо через осінній ліс під першими краплями першої зливи. А там, за кручею, на темній воді темної річки лишається тіки те, що залишається.