Олег Коцарев не пристав на мою пропозицію
Я запропонував поету Олегу Коцареву за прикладом ірландського поета Патрайґа Пірса очолити національно-визвольний рух в Україні. "Потім, - переконував я Коцарева, - коли тебе, як Пірса, розстріляють сатрапи кривавого режиму (або замучать у застінках), наші нащадки поставлять тобі пам"ятник, як Пірсу, на Контрактовій площі поруч із нашим видатним генієм Григорієм Сковородою, а може, навіть Сковороду й перенесуть кудись, щоб він не заважав, давав, так би мовити, дорогу молодим. Молодята почнуть фотографуватися біля тебе одразу після РАГСу, а якісь скоти обов"язково напишуть на твоєму постаменті матюків і намалюють свастик, але міліція їх заарештує та посадить на пару років. У Спілці письменників України заснують премію на твою честь - гривень по 300 даватимуть щонайменше! А якісь невігласи скажуть, що ти - старий пердун і з метою самопіару влаштують знущальний перформанс на церемонії нагородження. Але ті люди, що знаються на тобі, писатимуть про тебе товсті монографії, зміст яких оприлюдниватимуть на спеціальних щорічних Коцаревських читаннях. Скоріше за все твій портрет поставлять на якусь купюру не дуже високої вартості - до 100 000 гривень десь, але у цьому є велика перевага: люди її часто діставатимуть із кишень, аби наприклад, заплатити за проїзд у громадському транспорті чи засунути у труси танцівниці стриптизу, таким чином, твоє обличчя знатимуть не лише окремі літературознавці, але й широкі маси. На певному етапі один журналіст напише книжку про те, що ти був гомосексуалістом, зоофілом та смоктав кров у поеток-початківців. Але йому спочатку наб"ють морду прихильники твоєї творчості, а потім кинуть в нього тортом - і все це лише сприятиме твоїй подальшій популяризації у народі". Але Коцареву чомусь не сподобалась моя пропозиція.