лист без отримувача номер Х
минулої суботи знайшла блокнот, який вела в 11-му класі та на першому курсі.
серед старих віршів, малюнків та улюблених цитат з книжок/фільмів (так, романтичні тінейджерки тоді таким страждали. і ні, за це навіть не соромно, бо цитати таки цікаві) я знайшла сторінку твоїх малюнків.
і, ясна річ, мене охопила страшенна світла ностальгія за тим часом, коли здавалося, що «на зарєєєєє-ееее, галаса заву-у-ут мєня».
і на коротку мить прийшло бажання поділитися цією знахідкою з тобою. за пару днів таке бажання вщухло, бо been there-done than та ні чим хорошим це не закінчується. та й мама, яку я все ще слухаюсь (а точніше вже свідомо прислухаюсь, бо життєва мудрість і всі діла), казала: «уходя уході». щоправада треба було слухатись її трохи раніше, мабуть, але не в тому суть. а в тому, що сьогодні тобі 30 (ахаха, а мені - ні, бє-бє-бє).
і сьогодні в мене навіть з'явилося бажання тебе привітати не заради камбеків, а просто. привітати і подякувати тобі за все хороше, що було, а було його достатньо, треба визнати. і подякувати тобі зокрема за те, чому мене навчило все, що було після. і подякувати собі за те, що я не прогавила той урок.
може я казала вже оце «дякую», проте з перспективи теперішнього ця вдячність має глибші сенси.