Враження
Вчора вперше сходила на засідання «Клубу анонімних авторів».
Так, в Умані він-таки з'явився. Не минуло й шести років з того моменту, як я про нього дізналася та захотіла пізнати ближче те кололітературне тусе, як мені це вдалося. Бачте, i'm goal-oriented=)
У ході засідання (до речі, таку саму фразу я використала б у пост-релізі чергового міністерського засідання - привіт, профдеформація!) нам запропонували написати невеликий опус про свої останні враження. Власне, цим опусом і поділюся з вами далі.
Останнім часом люблю фільми ні про що: щоб тупенькі, смішні, гарненькі. Проте окремі картини агресивним чи не дуже просуванням все ж змушують себе переглянути. Один із таких - «Сфера» з Еммою Уотсон. Сама акторка - це вже заявка на те, що 1,5-2 години буду витрачені не дарма. Крім цього, того п'ятничного вечора треба було терміново вибрати фільм, бо без аудіо-візуального подразника не в'яжеться, та й взагалі чіпси «холонуть».
Фільм-таки вразив, зокрема тим, що не вразив. Коротко про сюжет: Оруел на мінімалках у сетінгові сучасності чи історія дівчини, що здобула роботу мрії, а потім все пішло не так. Втім, мрію не закинуто, ба навіть переглянуто. Тож у кінці вона як той Данко виводить молодь з темряви до нового, кращого, відкритішого світу, де дуже турботливо та доброзичливо за кожним спостерігає Великий Брат. Коротко про враження: «ніачьом» та «зрада-зрада, кінець злили!».
Не буду казати, що це вершина моїх можливостей рецензента.
Проте, цікаво, що окрім враження про переглянутий фільм, я намагалася сформувати враження від реалізації давнішнього задуму - відвідати засідання КАА. І тут включається негативіст зі своїм коротким вердиктом: «meh...». Втім, проблематику завищених очікувань, вочевидь, варто зробити предметом іншого допису.