. . .

[silverandglass]

Просто не було поруч нікого, хто б розумів
як це назвати. В повітрі тоді між нами
тріскали шви непевні, тріщали блискавки. І приплив
узбережжя облизував, як зграя полишених псів
в порту облизує слід за відбулими кораблями.
Осипалися білим дерева в санаторіях й ботсадах,
нагрівалися рейки трамвайні, порохнявіли трави,
в сутінках на качелях сміялися діти, й у вечірніх домах
відлунювали телепередачі, сварки та інші буденні справи.
Випадковому перехожому би здалося - і день вже згас,
і от ці двоє застигли в липні, як бульки повітря в гуті.
І ми може пояснити й хотіли - про невидимий струм і безжальний час,
але просто не було того слова, котре б означало нас
і все, що між нами було чи могло би бути.