don't take it personally, babe, it just ain't your story
Якось дивно повертатись до писанини з постом про візуальну новелу в анімешному стилі, вам так не здається? Візуальну новелу з такою дивною і довгою назвою, як don't take it personally, babe, it just ain't your story (англ. «не зважай, крихітко, це просто не твоя історія»).
Що ж, все почалось з того, що я натрапив на якийсь рейтинг найкращих безкоштовних ігор. То був смішний список із купою дешевого непотребу, за який мають ще й доплачувати, однак траплялись і цікаві речі, серед них дві візуальні новели Крістіни Лав (ага, в неї справді таке ім’я) - «Digital: A Love Story» та «don't take it personally, babe, it just ain't your story». Із першою я колись зустрічався, бо вона за формою, фактично, є симулятором користувача BBS кінця 1980-х - я, як любитель історії у будь-яких її проявах, не міг пройти повз. А от друга... Скріншот з анімешними персонажами зразу мене зацікавив, а коли я побачив ім’я авторки - пішов качати. Ви, до речі, також, якщо захочете: http://scoutshonour.com/donttakeitpersonallybabeitjustaintyourstory/
Дія відбувається у 2027 році. Головним героєм є комп’ютерник Джон Рук, що вирішив повністю змінити своє життя, пішовши викладати англійську літературу в елітну школу для підлітків. Вирізняє її з-поміж інших те, що вчителям дозволяють читати всі, навіть приватні повідомлення школярів у шкільній соціальній мережі, пояснюючи це протидією онлайн-знущанням та сваркам між школярами. Сюжет розвивається паралельно у реальному житті та у мережі, часто стираючи межу, що відділяє одне від іншого. Джон Рук намагається проникнути у суть підліткової драми, що розгортається навколо нього, читаючи повідомлення учнів, водночас воюючи зі своїми власними демонами - що доводить його до стану параної, та неочікуваної розв’язки. Решту залишу на домашнє опрацювання :)
В історії мене захопила подача стосунків між учнями - хоч і дещо спрощена, проте насичена. Мені не вистачало досвіду таких драм у школі, тож було цікаво дізнатись щось нове, ба навіть зрозуміти деякі речі. Наприклад, я ставлюсь до багатьох речей у стосунках занадто серйозно, роздмухуючи кожну дрібницю, яка мало того що не варта ні копійки, так ще й шкодить. В цьому я був навіть гірший намальованих 16-річних школярів :) Але найбільше мене вразила тема одностатевих стосунків, а саме відсутність жодного акценту на них. Стосунки двох людей - це просто стосунки двох людей, і не важливо, чи це дівчина і дівчина, хлопець і хлопець чи хлопець і дівчина. Мало того, вони ведуть себе просто як звичайні люди, ніяк не акцентуючи свою орієнтацію. Це те, чого я вважаю, дуже бракує сучасному суспільству - мене однаково бісять як відкидання «гомосеків» як недорозвинених ідіотів, що потребують відстрілу, чи, в кращому разі, лікування, так і яскраві гей-паради і примус до толерантності. Цьому всьому немає місце в майбутньому, але я не думаю, що все так швидко вляжеться, і точно не до 2027 року.
Що може змінитися, так це ідея приватності. Справді, яка може бути приватність у сучасному наскрізь інформатизованому світі? Інтернет, соціальні мережі, спілкування без меж - ніхто не міг про це подумати навіть 30 років тому. Вчора здавалось неймовірним викладати свої особисті фото на поталу купі інших, часто навіть незнайомих людей, а сьогодні це норма: клацнути кілька кнопок - і фото може побачити весь світ. Якщо захоче, звісно. А світ захоче, що ми часто можемо бачити у новинах: «Компанія Шмуґл стежить за користувачами», «Корпорація Булкошафт створює новий хмарний сервіс», і т.д. «Don't take it personal...» показує, що в майбутньому може змінитись сам концепт приватності: що нам здається зараз диким, за якусь дюжину років може стати нормою. Та найголовніше це те, що наймолодше покоління просто не уявлятиме інакшого життя. Кордон між віртуальним і реальним остаточно розмиється. А добре це чи погано - час покаже. Хоча можливо все буде не так - майбутнє, воно таке. Його важко передбачити.
Що ж, все почалось з того, що я натрапив на якийсь рейтинг найкращих безкоштовних ігор. То був смішний список із купою дешевого непотребу, за який мають ще й доплачувати, однак траплялись і цікаві речі, серед них дві візуальні новели Крістіни Лав (ага, в неї справді таке ім’я) - «Digital: A Love Story» та «don't take it personally, babe, it just ain't your story». Із першою я колись зустрічався, бо вона за формою, фактично, є симулятором користувача BBS кінця 1980-х - я, як любитель історії у будь-яких її проявах, не міг пройти повз. А от друга... Скріншот з анімешними персонажами зразу мене зацікавив, а коли я побачив ім’я авторки - пішов качати. Ви, до речі, також, якщо захочете: http://scoutshonour.com/donttakeitpersonallybabeitjustaintyourstory/
Дія відбувається у 2027 році. Головним героєм є комп’ютерник Джон Рук, що вирішив повністю змінити своє життя, пішовши викладати англійську літературу в елітну школу для підлітків. Вирізняє її з-поміж інших те, що вчителям дозволяють читати всі, навіть приватні повідомлення школярів у шкільній соціальній мережі, пояснюючи це протидією онлайн-знущанням та сваркам між школярами. Сюжет розвивається паралельно у реальному житті та у мережі, часто стираючи межу, що відділяє одне від іншого. Джон Рук намагається проникнути у суть підліткової драми, що розгортається навколо нього, читаючи повідомлення учнів, водночас воюючи зі своїми власними демонами - що доводить його до стану параної, та неочікуваної розв’язки. Решту залишу на домашнє опрацювання :)
В історії мене захопила подача стосунків між учнями - хоч і дещо спрощена, проте насичена. Мені не вистачало досвіду таких драм у школі, тож було цікаво дізнатись щось нове, ба навіть зрозуміти деякі речі. Наприклад, я ставлюсь до багатьох речей у стосунках занадто серйозно, роздмухуючи кожну дрібницю, яка мало того що не варта ні копійки, так ще й шкодить. В цьому я був навіть гірший намальованих 16-річних школярів :) Але найбільше мене вразила тема одностатевих стосунків, а саме відсутність жодного акценту на них. Стосунки двох людей - це просто стосунки двох людей, і не важливо, чи це дівчина і дівчина, хлопець і хлопець чи хлопець і дівчина. Мало того, вони ведуть себе просто як звичайні люди, ніяк не акцентуючи свою орієнтацію. Це те, чого я вважаю, дуже бракує сучасному суспільству - мене однаково бісять як відкидання «гомосеків» як недорозвинених ідіотів, що потребують відстрілу, чи, в кращому разі, лікування, так і яскраві гей-паради і примус до толерантності. Цьому всьому немає місце в майбутньому, але я не думаю, що все так швидко вляжеться, і точно не до 2027 року.
Що може змінитися, так це ідея приватності. Справді, яка може бути приватність у сучасному наскрізь інформатизованому світі? Інтернет, соціальні мережі, спілкування без меж - ніхто не міг про це подумати навіть 30 років тому. Вчора здавалось неймовірним викладати свої особисті фото на поталу купі інших, часто навіть незнайомих людей, а сьогодні це норма: клацнути кілька кнопок - і фото може побачити весь світ. Якщо захоче, звісно. А світ захоче, що ми часто можемо бачити у новинах: «Компанія Шмуґл стежить за користувачами», «Корпорація Булкошафт створює новий хмарний сервіс», і т.д. «Don't take it personal...» показує, що в майбутньому може змінитись сам концепт приватності: що нам здається зараз диким, за якусь дюжину років може стати нормою. Та найголовніше це те, що наймолодше покоління просто не уявлятиме інакшого життя. Кордон між віртуальним і реальним остаточно розмиється. А добре це чи погано - час покаже. Хоча можливо все буде не так - майбутнє, воно таке. Його важко передбачити.