Дівчата в моєму житті. Частина 7. Плюшеві рукавички.
Для тих, хто не бачив найпершого поста з поясненням, що до чого, нагадую, що це така собі невеличка серія в моєму журналі про всіх тих дівчат, яких я може й не кохав, але які залишили відбиток у серці і якось змінили мене. Всі пости можна знайти за посиланням «Дівчата в моєму житті» :)
* * *
Навесні 2007 року, коли навіть такий впертий дурень, як я, зрозумів, що моя велика любов нічого не варта і коштувала б три копійки на жидівському ринку, мене охопив відчай. З тих пір я не люблю весни... Та не лягати ж і помирати було, правда? То ж я не придумав нічого кращого, ніж пошукати інший подразник свого тремтячого серця. І довго шукати не довелося: то була подруга по переписці MSN Messenger'ом моєї коліжанки. Її було звати Юля. І була вона на два роки молодша :)
Фотокартки:
2006, 2007 та 2011 роки. Новий рік у нашої спільної коліжанки, концерт Muse, доросле життя :)
Ім’я: Юлія.
Дата народження: 23 травня 1992 року.Місце знайомства: Де-юре - через спільну подругу. Де-факто - через Інтернет. Це була перша людина, основне моє спілкування з якою відбувалось онлайн :)
Період закоханості: 2007 рік.
Коротка характеристика: Цікава та мисляча дівчина з гострим розумом (а як на свої тодішні 15 років - так взагалі), велика поціновувачка британської музики і Британії взагалі.
Історія: Одного дня слізно випрохавши нарешті той цінний MSN-ідентифікатор у коліжанки, я написав Юлі. цікавий був привід - коліжанка не писала їй, то ж я прикинувся таким собі віртуальним листоношею. На диво, Юля досить легко мене прийняла - так, як підлітки приймають все у світі. Вміння, що втрачається з розпиттям півлітри горілки на 18-річчя, або ж, у рідкісних випадках, із влаштуванням на першу роботу. Ми з нею швидко знайшли спільні інтереси, серед яких чільне місце займала музика. Я дізнався про багато чудових гуртів, що залишилися б для мене темною матерією, якби не вона. Той вплив відчувається ще й досі :)
Ми поспілкувались майже все спекотне літо 2007 року, однак так і не зустрілись, хоч я й досить швидко того захотів. Заважали кілька проблем, насамперед мої шалені перегони від випускного у школі через вступні і до зарахування до університету, а також її місце проживання - Троєщина (район Києва), з якої, якщо вам не відомо, до центру добиратись мало не півтори години - як до іншого міста. Напевно, я не був достатньою причиною подолати таку значну відстань :) Однак такою причиною були Muse, які тоді ще не з’їхали у роботизовану дабстепщину. Ми нарешті зустрілися перед концертом - де мені добряче нам’яли боки, що було досить невеликою платою за можливість її побачити. Все пройшло добре - ми сподобались одне одному.
Пам’ятний момент: Біс, останні аплодисменти, люди розходяться, під ногами купа сміття, у повітрі туманом висів тютюновий дим. Втративши дівчат під час п’яного слему малолітніх байстрюченят, я намагався додзвонитись Юлі чи, принаймні, нашій коліжанці, яка теж була з нами на концерті. Додзвонююсь тільки до коліжанки, бо Юля загубила свій сірий мобільник під час цього шаленого дійства, що я мав тепер знайти :) Ця задача виявилась легшою, ніж здається, бо телефон перебував у шефа охоронців, що спіткнувся об нього, і мало не впав :) Я виходжу із залу - і нарешті зустрічаюсь із дівчатами. Із щасливими дівчатами. Із найщасливішими дівчатами у світі: вони отримали подарунок від Метью Беламі. Так-так, від нього! Декоративний комбик із скаженими регуляторами на кшталт Dazstortion та псевдонеоновою підсвіткою. Ось куди вони зникли! Стільки щастя я ще не бачив ніколи... і сумніваюсь, що побачу ще коли-небудь :)
Чим все закінчилось: Юля забула в мене свої плюшеві рукавички, які могли б слугувати гарним приводом для ще однієї зустрічі. Однак час йшов, а рукавички все лежали в моїй шухляді, чекаючи зимових морозів, аж доки їх не передала Юлі коліжанка. Мене це вже не дуже діймало, бо щось сталось восени 2007 року: університетська свобода, а, може, героїня наступної оповідки.
Що було далі: Ми більше ніколи не бачились з Юлею. Однак вона залишилась вірною собі: познайомилась через Інтернет із худим хлопцем з Лондона, і поїхала до нього у гості. Мрії збуваються :)
Мораль: Інтернет об’єднує, але ще більше - роз’єднує. Що мене аж ніяк не зупиняє ще й досі знаходити собі за його посередництвом нових знайомих, ба, навіть, друзів :)
* * *
Навесні 2007 року, коли навіть такий впертий дурень, як я, зрозумів, що моя велика любов нічого не варта і коштувала б три копійки на жидівському ринку, мене охопив відчай. З тих пір я не люблю весни... Та не лягати ж і помирати було, правда? То ж я не придумав нічого кращого, ніж пошукати інший подразник свого тремтячого серця. І довго шукати не довелося: то була подруга по переписці MSN Messenger'ом моєї коліжанки. Її було звати Юля. І була вона на два роки молодша :)
Фотокартки:
2006, 2007 та 2011 роки. Новий рік у нашої спільної коліжанки, концерт Muse, доросле життя :)
Ім’я: Юлія.
Дата народження: 23 травня 1992 року.Місце знайомства: Де-юре - через спільну подругу. Де-факто - через Інтернет. Це була перша людина, основне моє спілкування з якою відбувалось онлайн :)
Період закоханості: 2007 рік.
Коротка характеристика: Цікава та мисляча дівчина з гострим розумом (а як на свої тодішні 15 років - так взагалі), велика поціновувачка британської музики і Британії взагалі.
Історія: Одного дня слізно випрохавши нарешті той цінний MSN-ідентифікатор у коліжанки, я написав Юлі. цікавий був привід - коліжанка не писала їй, то ж я прикинувся таким собі віртуальним листоношею. На диво, Юля досить легко мене прийняла - так, як підлітки приймають все у світі. Вміння, що втрачається з розпиттям півлітри горілки на 18-річчя, або ж, у рідкісних випадках, із влаштуванням на першу роботу. Ми з нею швидко знайшли спільні інтереси, серед яких чільне місце займала музика. Я дізнався про багато чудових гуртів, що залишилися б для мене темною матерією, якби не вона. Той вплив відчувається ще й досі :)
Ми поспілкувались майже все спекотне літо 2007 року, однак так і не зустрілись, хоч я й досить швидко того захотів. Заважали кілька проблем, насамперед мої шалені перегони від випускного у школі через вступні і до зарахування до університету, а також її місце проживання - Троєщина (район Києва), з якої, якщо вам не відомо, до центру добиратись мало не півтори години - як до іншого міста. Напевно, я не був достатньою причиною подолати таку значну відстань :) Однак такою причиною були Muse, які тоді ще не з’їхали у роботизовану дабстепщину. Ми нарешті зустрілися перед концертом - де мені добряче нам’яли боки, що було досить невеликою платою за можливість її побачити. Все пройшло добре - ми сподобались одне одному.
Пам’ятний момент: Біс, останні аплодисменти, люди розходяться, під ногами купа сміття, у повітрі туманом висів тютюновий дим. Втративши дівчат під час п’яного слему малолітніх байстрюченят, я намагався додзвонитись Юлі чи, принаймні, нашій коліжанці, яка теж була з нами на концерті. Додзвонююсь тільки до коліжанки, бо Юля загубила свій сірий мобільник під час цього шаленого дійства, що я мав тепер знайти :) Ця задача виявилась легшою, ніж здається, бо телефон перебував у шефа охоронців, що спіткнувся об нього, і мало не впав :) Я виходжу із залу - і нарешті зустрічаюсь із дівчатами. Із щасливими дівчатами. Із найщасливішими дівчатами у світі: вони отримали подарунок від Метью Беламі. Так-так, від нього! Декоративний комбик із скаженими регуляторами на кшталт Dazstortion та псевдонеоновою підсвіткою. Ось куди вони зникли! Стільки щастя я ще не бачив ніколи... і сумніваюсь, що побачу ще коли-небудь :)
Чим все закінчилось: Юля забула в мене свої плюшеві рукавички, які могли б слугувати гарним приводом для ще однієї зустрічі. Однак час йшов, а рукавички все лежали в моїй шухляді, чекаючи зимових морозів, аж доки їх не передала Юлі коліжанка. Мене це вже не дуже діймало, бо щось сталось восени 2007 року: університетська свобода, а, може, героїня наступної оповідки.
Що було далі: Ми більше ніколи не бачились з Юлею. Однак вона залишилась вірною собі: познайомилась через Інтернет із худим хлопцем з Лондона, і поїхала до нього у гості. Мрії збуваються :)
Мораль: Інтернет об’єднує, але ще більше - роз’єднує. Що мене аж ніяк не зупиняє ще й досі знаходити собі за його посередництвом нових знайомих, ба, навіть, друзів :)