Дівчата в моєму житті. Частина 3. Фальшива валентинка.
це така собі невеличка серія в моєму журналі про всіх тих дівчат, яких я може й не кохав, але які залишили відбиток у серці і якось змінили мене. Всі пости можна знайти за посиланням «Дівчата в моєму житті» :)
* * *
ЦЬого разу я не буду писати про амурні справи, я напишу про свою найпершу коліжанку. Так-так, хто казав, що тут йтиметься лише про любов? :) Сьогодні розповідь про Аню - як і Мар’яна, мою однокласницю.
Фотокартки:
1999 (2000?), 2002 (?) та 2012 роки.
Ім’я: Аня.
Дата народження: 9 травня 1990 року.
Місце знайомства: Рідна школа №2.
Період закоханості дружби: 1999-2002 роки.
Коротка характеристика: Дуже незалежна дівчина із сильним характером. Завжди сперечалась з усіма вчителями, і давала здачі усім хлопцям :)
Історія: Напевно більшість дітей вертається зі школи додому невеликими компаніями, бо так веселіше, і зовсім не страшно, правда :) ? Хоч я був одинаком, та проте також любив ходити із кимось додому, розмовляючи про все на світі, обговорюючи нестерпність вчителів, а особливо, їх домашніх завдань. У початкових класах у моєму напрямі була досить велика і весела компанія, яка хоч і не завжди йшла разом, та майже ніколи не було такого, щоб я сам йшов додому. З часом вона навіть зросла на одну людину, однак до восьмого класу з тієї компанії лишився лише один я :) Серед тієї компанії й була Аня. Хоч серед нас були й інші дівчата, та вони були тихі і серйозні, тому найчастіше нас оминали. А от вона - ні. Їй навпаки подобалось із хлопцями, бо вони не рюмсали із-за поганих оцінок :) Я швидко роззнайомився із нею, і ми часто ходили додому разом, удвох. Мені було цікаво з нею тому, що Аня була прямою і легкою у спілкуванні дівчиною: дуже швидко знаходились точки дотику в інтересах. Ми стали дійсно друзями: я запрошував її на свої дні народження, а вона запрошувала мене погратися на її новому комп’ютері. Ясно, що однокласники з нас почали глузувати: де ж це бачено, щоб хлопець дружив із дівчиною? Так не буває. Вони парочка! І найближчого дня Святого Валентина ми з Анею отримали по валентинці. Вона відкрила її зразу, а я вирішив відкласти на потім, та коли Аня почала сміятись і показувати на мене пальцем, я відкрив свою. Валентинка була від неї! Я підійшов до Ані і показав її їй. Вираз її обличчя миттєво змінився на вираз шаленої люті, вона викинула той листок, що тримала у руках (там ясно що була моє ім’я), і побігла шукати винного. Ним виявився наш однокласник, той ще мастак на різні розіграші і приколи. Ух, як вона за ним ганялась, а як потім била! Я вже думав, що бідного Женю заберуть до лікарні, проте все минулося :) Більше ніхто навіть і пискнути не наважувався у наш з Анею бік :)
Пам’ятний момент: Був один з тих дуже теплих, майже літніх травневих днів, коли все цвіте навкруг, а у повітрі той особливий аромат молодості і буяння. Ми вдвох з Анею вертались додому, і вирішили - замість звичайного маршруту - спуститися крутою стежкою до яру, до ставків. Все потопало у кульбабах, не було видно навіть берегів, тільки блакить води. Ми підійшли до якогось зі ставків, вдихаючи неймовірну квітково-трав’яну суміш, аж раптом Аня десь вгледіла вужа, якого прийняла за гадюку. Ох, як ми бігли! За нами б тоді не те що вуж, навіть вершник на коні б не встиг! Відхекуючись, ми пішли повільніше. Аня збирала букетик, ми про щось говорили, тримались за руки. Ідилія. Так не хотілось тоді підійматися вгору, до міста, йти додому, вчити уроки... Радше б втонути у весні і квітах... Іронічно, та хоча ми завжди були тільки друзями, та саме цей момент був для мене найближчим до щасливого кохання :)
Чим все закінчилось: Вона переїхала на інший бік міста. Закінчились наші спільні прогулянки зі школи додому, ми почали спілкуватись менше, дорослішали, наші інтереси розходились... Поки вона зовсім не перестала ходити у школу №2.
Що було далі: А замість школи Аня поїхала вчитись до Києва у спортивну школу, бо мала неабиякі спортивні здібності. Після того вона тинялась то туди, то сюди, і останнє, що я чув про неї - це її робота продавщицею у Борисполі.
Мораль: Напевно саме тоді я зрозумів, що дівчата - дуже добрі друзі, але й також втратив, здається назавжди, здатність їх "підкорювати". Зате сьогодні мої найкращі друзі - це саме дівчата :) Жаль, що лише друзі :)
* * *
ЦЬого разу я не буду писати про амурні справи, я напишу про свою найпершу коліжанку. Так-так, хто казав, що тут йтиметься лише про любов? :) Сьогодні розповідь про Аню - як і Мар’яна, мою однокласницю.
Фотокартки:
1999 (2000?), 2002 (?) та 2012 роки.
Ім’я: Аня.
Дата народження: 9 травня 1990 року.
Місце знайомства: Рідна школа №2.
Період закоханості дружби: 1999-2002 роки.
Коротка характеристика: Дуже незалежна дівчина із сильним характером. Завжди сперечалась з усіма вчителями, і давала здачі усім хлопцям :)
Історія: Напевно більшість дітей вертається зі школи додому невеликими компаніями, бо так веселіше, і зовсім не страшно, правда :) ? Хоч я був одинаком, та проте також любив ходити із кимось додому, розмовляючи про все на світі, обговорюючи нестерпність вчителів, а особливо, їх домашніх завдань. У початкових класах у моєму напрямі була досить велика і весела компанія, яка хоч і не завжди йшла разом, та майже ніколи не було такого, щоб я сам йшов додому. З часом вона навіть зросла на одну людину, однак до восьмого класу з тієї компанії лишився лише один я :) Серед тієї компанії й була Аня. Хоч серед нас були й інші дівчата, та вони були тихі і серйозні, тому найчастіше нас оминали. А от вона - ні. Їй навпаки подобалось із хлопцями, бо вони не рюмсали із-за поганих оцінок :) Я швидко роззнайомився із нею, і ми часто ходили додому разом, удвох. Мені було цікаво з нею тому, що Аня була прямою і легкою у спілкуванні дівчиною: дуже швидко знаходились точки дотику в інтересах. Ми стали дійсно друзями: я запрошував її на свої дні народження, а вона запрошувала мене погратися на її новому комп’ютері. Ясно, що однокласники з нас почали глузувати: де ж це бачено, щоб хлопець дружив із дівчиною? Так не буває. Вони парочка! І найближчого дня Святого Валентина ми з Анею отримали по валентинці. Вона відкрила її зразу, а я вирішив відкласти на потім, та коли Аня почала сміятись і показувати на мене пальцем, я відкрив свою. Валентинка була від неї! Я підійшов до Ані і показав її їй. Вираз її обличчя миттєво змінився на вираз шаленої люті, вона викинула той листок, що тримала у руках (там ясно що була моє ім’я), і побігла шукати винного. Ним виявився наш однокласник, той ще мастак на різні розіграші і приколи. Ух, як вона за ним ганялась, а як потім била! Я вже думав, що бідного Женю заберуть до лікарні, проте все минулося :) Більше ніхто навіть і пискнути не наважувався у наш з Анею бік :)
Пам’ятний момент: Був один з тих дуже теплих, майже літніх травневих днів, коли все цвіте навкруг, а у повітрі той особливий аромат молодості і буяння. Ми вдвох з Анею вертались додому, і вирішили - замість звичайного маршруту - спуститися крутою стежкою до яру, до ставків. Все потопало у кульбабах, не було видно навіть берегів, тільки блакить води. Ми підійшли до якогось зі ставків, вдихаючи неймовірну квітково-трав’яну суміш, аж раптом Аня десь вгледіла вужа, якого прийняла за гадюку. Ох, як ми бігли! За нами б тоді не те що вуж, навіть вершник на коні б не встиг! Відхекуючись, ми пішли повільніше. Аня збирала букетик, ми про щось говорили, тримались за руки. Ідилія. Так не хотілось тоді підійматися вгору, до міста, йти додому, вчити уроки... Радше б втонути у весні і квітах... Іронічно, та хоча ми завжди були тільки друзями, та саме цей момент був для мене найближчим до щасливого кохання :)
Чим все закінчилось: Вона переїхала на інший бік міста. Закінчились наші спільні прогулянки зі школи додому, ми почали спілкуватись менше, дорослішали, наші інтереси розходились... Поки вона зовсім не перестала ходити у школу №2.
Що було далі: А замість школи Аня поїхала вчитись до Києва у спортивну школу, бо мала неабиякі спортивні здібності. Після того вона тинялась то туди, то сюди, і останнє, що я чув про неї - це її робота продавщицею у Борисполі.
Мораль: Напевно саме тоді я зрозумів, що дівчата - дуже добрі друзі, але й також втратив, здається назавжди, здатність їх "підкорювати". Зате сьогодні мої найкращі друзі - це саме дівчата :) Жаль, що лише друзі :)