Дівчата в моєму житті. Частина 2. Книга перемін.
Для тих, хто не бачив найпершого поста з поясненням, що до чого, нагадую, що це така собі невеличка серія в моєму журналі про всіх тих дівчат, яких я може й не кохав, але які залишили відбиток у серці і якось змінили мене. Всі пости можна знайти за посиланням «Дівчата в моєму житті» :)
* * *
Я тоді й не думав, що після Олі нова дівчина увійде в моє життя так швидко... Не те щоб миттєво, однак точно не так, як думалося тоді у моїй малій голові, коли я знайомився зі своїми майбутніми однокласниками, розглядаючи їх із неприхованою цікавістю. Серед була і Мар’яна - героїня наступної оповідки.
Фотокартки:
2000, 2006 та 2012 роки. Два останні фото, доречі, мої власні :)
Ім’я: Мар’яна.
Дата народження: 19 жовтня 1989 року.
Місце знайомства: Рідна школа №2.
Період закоханості: 1998-2000 роки.
Коротка характеристика: розумна і весела дівчинка (знову-таки не пам’ятаю багато).
Історія: Найчастіше саме у перших класах у всіх нас з’являються перші закоханості. Тільки ми як діти, як істоти дуже соціальні, схильні закохуватись зразу всім натовпом в когось одного, хто вважається найкращим. Я не знаю, чи в нас однаково працює мозок, чи наш комітет зі світового панування збирався вже тоді, і вже приймав перші рішення, однак тоді майже всі хлопці мої однокласники були "закохані" у відмінницю Інну. Однак, як ви бачите, такого ім’я у назві посту знайти не можна, натомість є інше :) Я вже був оригінальним, зважаючи на те, що не знав української, пішовши до школи: розмовляв російською; любив книжки з географії, ніж бігати десь спекотними літніми вулицями... Не знаю, чи то було бажання йти проти думки більшості, чи я вже тоді вважав брюнеток найсексуальнішими, чи то мені подобався голос Мар’яни, чи то так спрацював генератор випадкових чисел, захований серед ломиголовки заплутаних нейронів мого мзоку, та я запав на неї. Досить сильно, як на такого шибздика, хоч й інтелігентного, яким я був тоді :) Звичайно, що з мого боку не було жодних спроб поговорити - ви що, як це можна говорити з такою неземною істотою з планети У, що так сильно любиш! Зате можна штудіювати ночами східні гороскопи, порівнюючи коня зі змією, можна, прогулюючи фізкультуру, ворожити монеткою, можна записати воском її ім’я на таємно схованому й ще досі не знайденому листочку, можна мріяти про майбутнє спільне життя і двох карапузів... І спати. Може й снити? Доречі, саме тоді мені наснився мій перший еротичний сон :) Власне, він був не те щоб еротичний, просто про спільний сон під спільною ковдрою, та скільки ж мені тоді років було! Я, як чесна і відкрита з друзями людина, поділився ним із двоюрідним братом, а він розказав все моїм батькам! Уф, я був червоний як рак від сорому :) Тому я вирішив менше довіряти брату, й полишити всілякі такі слизькі думки. Проте я й не підозрював, що ми всі дорослішатимемо, і ті думки вже так просто не підуть :)
Пам’ятний момент: Коли відлунав останній дзвоник у третьому класі, нас всіх повезли на екскурсію до Переяслава-Хмельницького: у музей народної архітектури і побуту. Після того наш автобус завернув до лісу, проїхав нерівною і брудною грунтовкою, і зупинився на березі Дніпра. Всі дітлахи дуже цьому зраділи, навіть не підозрюючи, що це - підступний план наших батьків насмажити шашликів і напитися в дупель. У суворі дев’яності ні в кого не було магнітофонів, тому в якості музичного супроводи вони взяли із собою акордеоніста :) Повертаючись додому вже навіть не ввечері, а вночі, той дядько наярював настільки енергійно, що навіть ми, втомлені й вбиті діти підспівували :) Але то було потім, а зараз ми всі висипали до річки - купатися. Навіть ті, хто ще не вмів плавати, як-от я та Мар’яна. І якось неочікувано ми вдвох опинилися разом, борсаючись на мілководді. Ми завели розмову, і аж не помітили, як швидко пролетів час. Нас мало не силою витягали з води :)
Чим все закінчилось: Якось вже у п’ятому класі Мар’яна випадково, але сильно придавила мені пальці дверима до кабінету англійської. Мені було дуже боляче, тому я не втримався, і виклав на неї всі свої свіжевивчені матюки (так-так, я зовсім ніколи не матюкався до п’ятого класу). Вона образилась, а я вирішив, що не потрібна мені дівчина, яка робить таке з моїми пальцями. Та й нащо взагалі ті дівчата - мені вже цілих 11 років!
Що було далі: Ми вчились ще сім років разом. З часом знову повернулись до спілкування, однак жодних симпатій вже не спостерігалось. Після школи вона пішла кудись вчитись, як роблять усі вчорашні школярі, десь зустріла якусь перекачану гопоту, і вийшла заміж за "справжнього чоловіка". Останній раз ми бачились минулого року на зустрічі випускників... Вона була начебто щаслива. Ну що ж, хай і надалі все залишатиметься добре :)
Мораль: Я це зрозумів набагато пізніше, але непотрібно ображати дівчат. Взагалі непотрібно нікого ображати, якщо можеш цього уникнути! Ну, хіба що дуже набридло бачити когось біля себе і хочеться його здихатись ]:)
* * *
Я тоді й не думав, що після Олі нова дівчина увійде в моє життя так швидко... Не те щоб миттєво, однак точно не так, як думалося тоді у моїй малій голові, коли я знайомився зі своїми майбутніми однокласниками, розглядаючи їх із неприхованою цікавістю. Серед була і Мар’яна - героїня наступної оповідки.
Фотокартки:
2000, 2006 та 2012 роки. Два останні фото, доречі, мої власні :)
Ім’я: Мар’яна.
Дата народження: 19 жовтня 1989 року.
Місце знайомства: Рідна школа №2.
Період закоханості: 1998-2000 роки.
Коротка характеристика: розумна і весела дівчинка (знову-таки не пам’ятаю багато).
Історія: Найчастіше саме у перших класах у всіх нас з’являються перші закоханості. Тільки ми як діти, як істоти дуже соціальні, схильні закохуватись зразу всім натовпом в когось одного, хто вважається найкращим. Я не знаю, чи в нас однаково працює мозок, чи наш комітет зі світового панування збирався вже тоді, і вже приймав перші рішення, однак тоді майже всі хлопці мої однокласники були "закохані" у відмінницю Інну. Однак, як ви бачите, такого ім’я у назві посту знайти не можна, натомість є інше :) Я вже був оригінальним, зважаючи на те, що не знав української, пішовши до школи: розмовляв російською; любив книжки з географії, ніж бігати десь спекотними літніми вулицями... Не знаю, чи то було бажання йти проти думки більшості, чи я вже тоді вважав брюнеток найсексуальнішими, чи то мені подобався голос Мар’яни, чи то так спрацював генератор випадкових чисел, захований серед ломиголовки заплутаних нейронів мого мзоку, та я запав на неї. Досить сильно, як на такого шибздика, хоч й інтелігентного, яким я був тоді :) Звичайно, що з мого боку не було жодних спроб поговорити - ви що, як це можна говорити з такою неземною істотою з планети У, що так сильно любиш! Зате можна штудіювати ночами східні гороскопи, порівнюючи коня зі змією, можна, прогулюючи фізкультуру, ворожити монеткою, можна записати воском її ім’я на таємно схованому й ще досі не знайденому листочку, можна мріяти про майбутнє спільне життя і двох карапузів... І спати. Може й снити? Доречі, саме тоді мені наснився мій перший еротичний сон :) Власне, він був не те щоб еротичний, просто про спільний сон під спільною ковдрою, та скільки ж мені тоді років було! Я, як чесна і відкрита з друзями людина, поділився ним із двоюрідним братом, а він розказав все моїм батькам! Уф, я був червоний як рак від сорому :) Тому я вирішив менше довіряти брату, й полишити всілякі такі слизькі думки. Проте я й не підозрював, що ми всі дорослішатимемо, і ті думки вже так просто не підуть :)
Пам’ятний момент: Коли відлунав останній дзвоник у третьому класі, нас всіх повезли на екскурсію до Переяслава-Хмельницького: у музей народної архітектури і побуту. Після того наш автобус завернув до лісу, проїхав нерівною і брудною грунтовкою, і зупинився на березі Дніпра. Всі дітлахи дуже цьому зраділи, навіть не підозрюючи, що це - підступний план наших батьків насмажити шашликів і напитися в дупель. У суворі дев’яності ні в кого не було магнітофонів, тому в якості музичного супроводи вони взяли із собою акордеоніста :) Повертаючись додому вже навіть не ввечері, а вночі, той дядько наярював настільки енергійно, що навіть ми, втомлені й вбиті діти підспівували :) Але то було потім, а зараз ми всі висипали до річки - купатися. Навіть ті, хто ще не вмів плавати, як-от я та Мар’яна. І якось неочікувано ми вдвох опинилися разом, борсаючись на мілководді. Ми завели розмову, і аж не помітили, як швидко пролетів час. Нас мало не силою витягали з води :)
Чим все закінчилось: Якось вже у п’ятому класі Мар’яна випадково, але сильно придавила мені пальці дверима до кабінету англійської. Мені було дуже боляче, тому я не втримався, і виклав на неї всі свої свіжевивчені матюки (так-так, я зовсім ніколи не матюкався до п’ятого класу). Вона образилась, а я вирішив, що не потрібна мені дівчина, яка робить таке з моїми пальцями. Та й нащо взагалі ті дівчата - мені вже цілих 11 років!
Що було далі: Ми вчились ще сім років разом. З часом знову повернулись до спілкування, однак жодних симпатій вже не спостерігалось. Після школи вона пішла кудись вчитись, як роблять усі вчорашні школярі, десь зустріла якусь перекачану гопоту, і вийшла заміж за "справжнього чоловіка". Останній раз ми бачились минулого року на зустрічі випускників... Вона була начебто щаслива. Ну що ж, хай і надалі все залишатиметься добре :)
Мораль: Я це зрозумів набагато пізніше, але непотрібно ображати дівчат. Взагалі непотрібно нікого ображати, якщо можеш цього уникнути! Ну, хіба що дуже набридло бачити когось біля себе і хочеться його здихатись ]:)