Вірші

[shurik_past]

НЕМИНУЧЕ
Дощ пройшов. Так тихо стало,
І людей майже нема.
Та все мучить в серці лихо.
В друга батька вже нема.
Гарною він був людиной:
Норовистий, заводний.
Міг любить і міг послухать -
Він усім був дорогий.
Його донька і синочок,
Найдорожчі у житті,
В нього досвід переймали
Й поважали їх усі.
Що ж ти друже мій сердешний,
Плачеш? Плач, так має буть.
Ми всі з цього світу йдемо,
Нам назад час не вернуть.
Рідні, друзі, діти, близькі,
В кожного біда своя.
Але пам’ятні моменти
Бережем ми все життя.
 Спогадів про них чи мало,
В пам’яті як молоді.
І в скрутні, гіркі хвилини,
Поруч будуть, як живі.
Тож приймем життя як гідне,
Буде те, що має буть.
Щоб, коли у Рай ми прийдем,
На землі згадав нас хтось.
                                  (О.Пстерчук)