(no subject)
ТІКАЄ ЧАС
Час тікає що хвилини, нам його не повернуть.
Ми з тобою поки поруч, але різний у нас путь.
Ти поїдеш так далеко, і забудеш інститут,
А мені хочеться крепко, щоб ти ще побула тут.
Мені хочеться дивитись в очі карії й ясні,
І тримать тебе за руку й ніжні пальчики твої.
Раніш було усе так просто - ти курсант, а я ще ні,
А тепер усе змінилось, й ти потрібна тут мені.
Я тебе як бачу зранку - цілий день в думках лиш ти.
І шукаю я хвилинку, щоб скоріш на чай зайти.
Я не можу пояснити почуттів моєй душі,
Бо такой, як ти на світі мені з роду не знайти.
Чим же я так провенився? Нащо Бог мене кара?
Ми не можем бути ближче і нічого в нас нема.
Ми не можем бути ближче, а я хочу поруч буть.
Але ти вже через місяць від’їзжаєш в дальній путь.
І дороги розійдуться, може навіть назавжди.
Й зустрічатись, як раніше, вже мабуть не зможем ми.
Але все не так погано - новий дім, нове життя.
Тож живім - щоб хтілось жити. Бережімо почуття!
(О.Пастерчук)
Час тікає що хвилини, нам його не повернуть.
Ми з тобою поки поруч, але різний у нас путь.
Ти поїдеш так далеко, і забудеш інститут,
А мені хочеться крепко, щоб ти ще побула тут.
Мені хочеться дивитись в очі карії й ясні,
І тримать тебе за руку й ніжні пальчики твої.
Раніш було усе так просто - ти курсант, а я ще ні,
А тепер усе змінилось, й ти потрібна тут мені.
Я тебе як бачу зранку - цілий день в думках лиш ти.
І шукаю я хвилинку, щоб скоріш на чай зайти.
Я не можу пояснити почуттів моєй душі,
Бо такой, як ти на світі мені з роду не знайти.
Чим же я так провенився? Нащо Бог мене кара?
Ми не можем бути ближче і нічого в нас нема.
Ми не можем бути ближче, а я хочу поруч буть.
Але ти вже через місяць від’їзжаєш в дальній путь.
І дороги розійдуться, може навіть назавжди.
Й зустрічатись, як раніше, вже мабуть не зможем ми.
Але все не так погано - новий дім, нове життя.
Тож живім - щоб хтілось жити. Бережімо почуття!
(О.Пастерчук)