і таке в жизні буває (с)
я тут прочитала пост про готів, нічого не зрозуміла, але мені захотілося додому.
хочу бачити готів, металістів і емо, як і решту простого люду без жодних зовнішніх маркерів, але і без всього різнокольорового на собі. хочу в метро і в маршрутки, хоча це якось дивно звучить навіть для мене. хочу бруду на вулицях і чути скрізь російську. хочу посваритися з якоюсь касиркою, а краще з методисткою свого іф. хочу нарікати разом з усіма на нашу дурну владу, систему освіти, невмирущу попсу. а найбільше хочу, щоб гречка пахла гречкою і їсти рахат-лукум. словом, я хочу робити все те, чого не можу робити тут.
але головне, я хочу знов у світ з обов*язками і купою непотрібних клопотів, сплатою рахунків, дзвінків від мами. бо так можна й справді подумати, що життя таке безтурботне, легке і приязне до кожного, ніби все справді влаштовано так, аби лиш тобі було зручно. і жодних тобі заторів на дорогах. тільки китайці завжди страшно забруднюють кухню і в холодильнику, здається, щось здохло.
ой, а все від тих готів і дзвінниці грецькогo монастиря св. Катерини.