Твои герои, Украина, которые остались живы...
Начальник розвідки 14-ї бригади Олександр Титаренко: "Як я виходив із "зеленого коридору" під Іловайськом"
К.Зінкевич
Вважаю, що задля пам'яті про загиблих і шани тим українським бійцям, що вижили у теперішній війні з Росією, необхідно описувати подібні історії. Два тижні тому із ЗСУ звільнився начальник розвідки 14-ї ОМБР (перед тим нач. розвідки 51-ї ОМБР), підполковник Олександр Титаренко.
Про це пише у Фейсбуку Костянтин Зінкевич.
Вперше з Олександром Титаренком ми познайомились, коли у серпні 2014-го відправляли два буси з волонтерською допомогою, і ними ж доправляли бійців на схід у розташування 51-ї ОМБР. Вручили тоді йому німецький кевларовий бронежилет і саморобну плитоноску з бронеплитами з фінського металу, що різали хлопці із Луцької самооборони.
Скромний, небагатослівний майор поїхав з усіма у розташування 51-ї бригади спочатку в с. Дачне і відразу у с. Березове для підсилення 1-го БТГРу.
На той час він проходив службу в структурних підрозділах розвідки управління оперативного командування "Північ" (Рівне) і був командирований у 51-шу начальником розвідки бригади.
Другий контакт із Титаренком був, коли ми у серпні 2014 р. передали квадрокоптер у 51-у бригаду для ведення розвідки. Тоді полковник Сергей Шаптала, який командував 1-м БТГРом (згодом комбриг 128-ї бригади, тепер нач. штаба ОК "Південь", генерал-майор) подзвонив Титаренку і сказав: "Приїжджай до мене, тут квадракоптер привезли, він вам більш потрібний, то забереш!" Забігаючи наперед, скажу, що цей коптер дивним чином вцілів і повернувся з бригадою у Володимир-Волинський.
На кінець другої доби після прибуття в Березове комбриг 51-ї бригади полковник Павло Пивоваренко віддав розпорядження про прибуття Титаренка до нього у Многопілля з метою посилення розвідки навколо Іловайська. Олександр взяв із собою 7 розвідників (добровольців, яких виділив командир розвідувальної роти), прибув у район Многопілля і на чолі цієї групи приступив до ведення розвідки. Робили автономні виходи у розвідку на одну-дві доби. Виходили на завдання, повертались, година перепочинку, уточнення завдань у командира бригади та виходили знову на інший напрямок. Заходили навіть в Іловайськ з південно-східної сторони, заходили розвідники у житловий сектор. У житлових кварталах наші розвідники чіпляли на себе розпізнавальний знак, яким ідентифікували один одного російські терористи і сепаратисти, - червону шовкову стрічку на шию. Так і ходили по місту. Я уявляю, які нерви треба мати для такого!!! А про цей знак, червону стрічку, дізнались від "язика", якого група Титаренка взяла під час одного з виходів.
24 серпня ще не було офіційно підтвердженої інформації про російські війська на території України, але це вже було реальністю, в цей же день, напевно, відволікаючи увагу від вторгнення ЗС РФ, було здійснено атаку блокпостів 1-го БТГра в районі Оленівки, де супротивником були задіяні танки, внаслідок чого частина підрозділів 1-го БТГра змушена була залишити свої позиції на шляху Донецьк-Волноваха. Про цей бій може багато розповісти прапорщик Михайло Лущакевич. Міша взагалі цей день вважає своїм другим днем народження!
У цей день з ранку комбриг Пивоваренко повідомив майору про напад на блокпости, дав команду Титаренку оглянути все в радіусі 15-20 км навколо Дзеркального і після виконання завдання висуватись слідом за ним. Так з групою розвідників Титаренко убув у Березове керувати відновленням втрачених позицій та зустріччю 2-го батальйону 51-ї бригади, котрий мав прибути після проведення бойового злагодження.
Крім різного роду інформації, ще був один момент- ще 24 серпня командувач сектору "М" генерал Литвин випросив автомобіль у генерала Хомчака (командувач сектору "Б") і покинув зону АТО. Це також насторожувало.
У другой половині дня група розвідників повернулась у с. Березове, і Титаренко відразу отримав задачу знайти групу медиків бригади, яка виїхала за пораненими в район Оленівки, і з якими було втрачено зв’язок. (Пізніше було встановлено, що медики були захоплені бойовиками, що прорвалися, та потрапили в полон). Також одним із завдань розвідників було зібрати особовий склад блокпосту, що був розгромлений, та оглянути місцевість попереду наших позицій на наявність бойовиків, що вціліли та переховувались. Ближче до ночі отримали наступне завдання, а саме "розтягнути" бронетехніку 2-го батальйону, який на той час прибув у район Березового, на посилення відновлених позицій в районі Оленівки. Це тривало всю ніч. Тут же була несподівана і приємна зустріч з майором Ігорем Івановим (тепер комбриг 56-ї бригади, полковник), який після боїв під Савур-Могилою повернувся та очолив оборону траси Донецьк-Волноваха. Під час цієї роботи перетинались із бійцями "Донбасу", які виконували свої завдання на цій території. В ході огляду районів попереднього бою, трупів покинутих бойовиків, покинутих російських танків, було вилучено масу документів, які потім здали полковнику Шапталі. Здебільшого це були російські паспорти громадян віком від 20 до 40 років. Усі загиблі росіяни були з одноразовими телефонами, тобто, "забито" в них було лише два номери телефону.
На ранок 25 серпня стало зрозуміло та підтверджено, що напередодні на нашу територію зайшли російські війська.
Зранку 25 серпня групою розвідників на чолі з Титаренком було отримано завдання вивести 2-й батальйон, яким командував майор Антон Нестеренко (тепер воєнком Турійського РВК, підполковник) в район населеного пункту Стила для зайняття ними оборони та недопущення просування підрозділів ЗС РФ, і в подальшому повернутись в розпорядження комбрига Пивоваренка. Але не встигли розвідники повернутися до Березового, як дізнались від командира бригади, що батальйон Нестеренка атакований росіянами, та потрібно негайно повертатись з Пивоваренком у визначений район, що і було зроблено на щойно відновленому УРАЛІ (який був без вікон, світла і т. д., прихопивши з собою за водія помічника начальника розвідки Андрія Пастернака). Прибувши в Стилу, вони побачили, що перша атака бойовиків була відбита, солдати натхненно! займались облаштуванням позицій. Після проведення короткого огляду та вказівок Пивоваренко зібрав маленьку нараду, на якій були розвідники та майор Нестеренко, і на якій комбриг повідомив, що Іловайськ та штаб сектору Б (на чолі з Хомчаком) оточений росіянами, точних даних про зайняті ворогом райони немає, тому потрібно прориватись до оточених товаришів. "Зі мною тільки добровольці, нікого не примушую, бо не знаю, прорвемся чи ні", - сказав Пивоваренко.
Відповідно, ніхто не сказав "ні". Більше того, Титаренко про комбрига Павла Пивоваренка висловився так: "Після повернення бригади у Володимир-Волинський доводилось багато чути негативних відгуків від різних "товарищей" про Пивоваренка, які не підтримую. В бойових умовах я швидко знайшов з ним спільну мову, жодного необґрунтованого розпорядження від нього не отримував, неодноразово брав участь у вогневих сутичках та знаю його як сміливого та ініціативного офіцера".
Протягом години була створена ротно-тактична група з БМП, танків, (до 10 машин) вишикувана колона та розпочалося висування в напрямку Многопілля в "неизвестность на ощупь", про противника та де він є, невідомо було майже нічого. Попереду колони на відстані 200-300 м рухався УРАЛ з Титаренком і Пастернаком в кабіні та Півоваренком і сімома розвідниками в кузові, які оглядали місцевость попереду (вели розвідку) та надавали команду на просування колони на чолі з Нестеренком вперед. Так як не знали, де ворог, рухались повільно, обходячи навколо всі населені пункти (враховуючи що вже було темно та місцевість була малознайома частенько незначно блукали).
Просуваючись у напрямку Старобешево, Горбатенко, Чумаки, Агрономічне часто зупинялись, щоб провести розвідку попереду, а також через поломки техніки. "Запам’яталось пару епізодів, - розповідає Титаренко, - Зламався танк та зупинився посеред поля, про що доповів Нестеренко. Колона розтягнулася і була зупинена Пивоваренком, щоб іі зібрати та дати час екіпажу танку усунути несправність. Механік танку бігав в повній темряві (тільки пробивалося світло з люків башти) з ключами та обіцяв "щас ще трохі… щас ще трохі…", ми з розвідниками та Півоваренком на УРАЛІ під’їхали до нього взнати, як довго ще. І тут ми побачили, що з посадки (до 600 м від нас) почали вилітати парні зелені ракети (нам тоді ще не було відомо, що це був розпізнавальний знак підрозділів ЗС РФ свій-чужий). В цей час мене покликав командир танку, передав шоломофон, з якого я почув перехоплені переговори військовослужбовців російської армії, з яких стало відомо, що підрозділ протитанкової артиллерії росіян спостерігає нашу колону, доповідає, що ми не відповідаємо на розпізнавальні знаки та запитує у старшого командира дозвіл знищити нас прямою наводкою. Після уточнення російських артилеристів, чи є на техніці розмітка? А саме, дві білі полоси, отримав негативну відповідь - не дав дозволу. Ми на той час, враховуючи стислі терміни на розвантаження та вихід для зайняття оборони, такої розмітки на техніку 2-го батальйону нанести не встигли. Така розмітка була лише на моєму "Уралі", який росіяни не бачили. Це були, мабуть, найдовші 15 хв. у моєму житті…… ".
Наша ротно-тактична група рухалась у бік Іловайська, наближалась до Агрономічного, і раптом побачили в полі велику кількість розстріляних машин ЗСУ (машини с кунгами, вантажні ЗІЛи). Частина посадок горіла, було зрозуміло, що ще півдня назад тут був бій. Через годину, не доїжджаючи до Агрономічного 2-3 км, "Урал", який рухався попереду колони, в якому їхали Пивоваренко, Титаренко та розвідники, попав у засідку- по ньому стріляли з автоматів, кулеметів, підствольних гранатометів! Вогонь був настільки щільний, що "Урал" через декілька хвилин вже лежав на передньому бампері, Титаренко з Пастернаком попадали за двигун машини в кабіні, чим і врятували собі життя, хоч і поранило Титаренка в ліву руку. Пивоваренко з розвідниками посповзали з кузова на землю та прийняли бій. В подальшому Олександр виліз з кабіни та під машиною відповз за задні колеса, де і побачив Пивоваренка, який відстрілювався.
"Майор! Жив?" - спитав Пивоваренко. "Жив, не дождешься!", - сказав Титаренко і тільки після закінчення бою побачив кульове поранення руки та понівечене осколками стегно. "В бою якось не відчувалось", - говорить Саша. "Був ще один момент під час бою. Нестеренко, думаючи, що я тяжко поранений, під обстрілом виповз вперед і почав мене тягнути назад за бронетехніку, а я "відбрикувався" та кричав що я сам! Чомусь в ту хвилину це було кумедно….." - розповідає він. В одного розвідника була роздроблена нога. Уся колона від "Урала" відстала приблизно на 150 м. У колоні був безлад… Особовий склад ще не знав позивних один одного (дві години на збори було). На броні зверху БРМ-1К було 10 чоловік , 8 чи 9 із них відразу було поранено.
Повзком усі бійці з "Урала" дісталися до бронегрупи. Усі живі. "Паша, дзвони Хомчаку! Головне, щоб ще свої не постріляли",- звернувся Титаренко до Пивоваренка,- "бо ми ж поряд!"
Нічний бій тривав приблизно півтори години, відстрілювались БМП і БРМКа, але фактично наша колона була некерованим організмом. Бій раптово припинився зі світанком близько 4 години ранку, ворог відступив, напевно, побоюючись бути поміченим. Наша колона зібралась та продовжила рух. Після потужного обстрілу "Урал" розвідників вже був знищений. Через півгодини бійці 51-ї бригади зустрілись з бійцями "Донбасу" в Агрономічному, звідки всіх поранених забрали медичною машиною батальйону "Донбас". (Десь в Інтернеті навіть відео є про це, каже Саша.) Титаренко після перев’язки залишився з розвідниками в Агрономічному, хоча йому пропонували евакуюватись у польовий шпиталь. "Коли збиралися мене забрати, побачив в очах розвідників німе прохання - не кидай. Так і залишився", - говорить він.
Після цього підрозділ Нестеренка зайняв оборону Агрономічного, там же залишився Титаренко, Пастернак та розвідники розвідувальної роти.
Бійці були морально задавлені та налякані. У розвідників батальйону був шок- їх залишилось 6 чоловік. Майже всі були мобілізовані хлопці.
Це був БЕЗПРЕЦЕДЕНТНИЙ РЕЙД 2-го батальйону 51-ї ОМБР крізь підрозділи росіян, що оточили Іловайськ. Про цей рейд незаслужено ніде не згадується! Хоча багато бійців підрозділу діяли дійсно героїчно!
Фактично, у ніч 25-26 серпня ротно-тактична група під командуванням Пивоваренка, Нестеренка, разом з розвідниками, з боями зайшла всередину оточення, пройшовши 50-60 км!
Вдень обладнували позиції, ремонтували гармати, тривали короткі, зате часті, вогневі зіткнення. Стріляли росіяни по Агрономічному із танків із відстані 1300 м і з САУ. В бінокль було видно ворожих танкістів, які палили цигарки, висунувшись із люків. А нашим військовим їх дістати було нічим. Вони стояли на панівній висоті. Три доби йшли постійні обстріли, практично кожних 15 хв., бійці призвичаїлися до повідомлення по радіостанції начальника артилерії: "Спостерігаємо виходи в напрямку Агрономічного, всі в укриття…." . Розвідникам з Титаренком "відпочивати" не довелось, щодня були виходи в сторону Кутейнікового, Дзеркального, Старобешева. Командир бригади Пивоваренко наказував знайти вільний шлях з кільця, але росіяни стояли щільно, і розвідники всюди натикались на засідку.
Почали ремонтувати гармати БМП, які не стріляли. (А ми, волонтери, до речі, з цього приводу звертались в Міноборони, коли 51-а була ще на рівненському полігоні. Я особисто дзвонив заступнику міністра оборони Павлу Мехеду з цього приводу. Ще тоді, у квітні 2014-го виявилось, що в багатьох БМП не працює гармата.)
Дорога з Агрономічного на Многопілля була вільна. Далі, ближче Іловайська був імпровізований штаб Пивоваренка, комбрига 51-ї бригади, поряд весь час був майор Сергій Швачко . У Многопіллі в підвалі школи був штаб сектора "Б", на першому поверсі було щось на зразок польового шпиталю, там робили навіть хірургічні операції.
В Іловайську закріпились "донбасівці", з протилежного боку (в районі Покровки) був блок-пост майора Владислава Черниша. Тил в напрямку Кутейнікового прикривала на дорозі протитанкова гармата МТ-12, біля якої безвідлучно знаходився майор Сергій Клименко. Попереду, в напрямку Іловайська стояла БРМ1К розвідувальної роти, де навідником був Віктор Сачук.
Кутейникове було вже зайняте російськими терористами. А навколо Іловайська ще все було наше.
"У росіян теж був бардак, і їх теж можна було бити. І навіть при виході потім колони з Іловайська російські солдати стояли понад лісом і курили, не боячись стати мішенню, і просто таращилися на нас. Повисипало їх тоді з посадки чоловік до 300, отих кого #ихтамнет." - це слова Титаренка.
27 і 28 серпня йшли постійні обстріли і бої.
28 серпня о 19.00 відбулася нарада у штабі командувача сектора "Б" Хомчака. Генерал Хомчак дав команду з 3.00 29 серпня 2014 р. зніматися усім з позицій, збиратися у визначеному місці і вишиковуватися у колону для виходу "зеленим коридором" за визначеним на нараді маршрутом. Колона повинна була вирушити о 6.00. Зустрічати техніку різних військових підрозділів і формувати колону дали наказ Титаренку.
Перші машини приїхали у визначене місце о 4.30. Далі техніка надходила і надходила, і о 6.00 колона готова була вирушати.
В голові колони було 2 танки, 4 БМП і БРМКа Титаренка, загалом у підпорядкуванні майора Титаренка було 30 чоловік. Далі йшла кількакілометрова (до 8 км) колона ЗСУ і батальйонів МВС.
О 6.00 від переговорників надійшло повідомлення, що росіяни змінили умови: наші війська повинні виходити без зброї. О 6.05 генерал Хомчак дав команду колоні виходити з боєм.
Титаренко зібрав своїх бійців і сказав, що бій буде однозначно, поставив завдання бронегрупі на випадок зустрічі з противником, усім бути готовим. Планувалось що БРМка піде в середині бронегрупи та буде нею керувати, так як БРМка заводилась лише з "толкача". Але подальші події внесли свої корективи….. Танк, який ішов попереду, заблудився та зупинився. Титаренко на своїй більш швидкій гусеничній БРМці з екіпажем (всього 6 чоловік) обігнав танк і вивів знову усіх на правильний шлях. Так попереду від усіх (за 200 м від основної колони) далі і йшла БРМ1К розвідників.
Через 2-3 км побачили, що понад дорогою з обох боків, біля посадки стоять два танки із задертими догори стволами. Вздовж посадки спокійно стояли російські солдати, "зелені чоловічки". Тут із одного і другого російського танка вилетіли піддони! танки розвернулися та перекрили обмежений шлях. Титаренко за освітою танкіст, тож відразу зрозумів, що у танках відбулося заряджання снарядів у ствол. Олександр дав команду зупинитись БРМці та доповів Пивоваренку. Танки стояли на відстані до 150 м. У відповідь від Пивоваренка почув:- "Тащи вперед! Не останавливайся, хвост обстреливают артиллерией!……"
Тоді наші побачили, як якийсь чоловік у військовій російській формі вибіг і замахав до танків, щоб ті від’їхали. Танки відійшли в сторону, далі він махнув нашим рухатись далі. Російські солдати і далі спокійно стояли біля посадки…
Титаренко каже: "Вони мали би нас розстрілювати. Але у них теж бардак. Поки доповіли про колону, ми були вже поряд… а їм команда "вогонь!" ще не надійшла. Тому нас і пропустили."
Далі колона рухалась 10 км до населеного пункту Чумаки, дехто з бійців частково розслабився, почав закріплювати прапори на техніці, настрій піднімався. "Більшість чомусь повірила, що коридор дійсно "зелений" ", - розповідає Олександр.
Увесь цей час комбриг 51-ї Пивоваренко на своєму БТРі разом з майором Швачком курсував вздовж колони, керуючи, наводячи лад та організовуючи бій і рух колони.
Але БРМка, на якій рухався Титаренко попереду колони, несподівано попала під сильний вогонь ворога між Чумаками та Новим Світом, там була засідка росіян. Стріляли з усіх видів зброї.
У БРМці постійно працювала гармата і крупнокаліберний кулемет. Титаренко говорить: "Я сам чотири рожка відстріляв з люка... все, що було з собою!"
По БРМці стріляли постійно, тричі з РПГ (з якого довго не могли влучити, але врешті попали). Коли Олександр був у машині і виглянув з люка, то на його очах "плашмя" на броню впав снаряд від РПГ і… розірвався. З поверхні броні купа осколків ввійшли в голову Олександру, який був без шолома. …це було літо 2014-го, і шоломів в армії було дуже мало.
Коли БРМка почала горіти, Олександр, стікаючи кров’ю, і 5 чоловік екіпажу покинули машину, погасити в ході бою її було неможливо, рухатись вона вже не могла та перетворилася в нерухому мішень. Автоматний і кулеметний обстріл був дуже сильний, і всі побігли в поле, де стояли короткі (до 1 м) стебла кукурудзи. Повзком почали відповзати від обстрілу в інший бік. "Коли йшов бій, чекали підходу бронегрупи, яка рухалась за нами, та так і не дочекались……. Тоді ми ще не знали, що побачивши бій спереду, Хомчак дав команду колоні змінити напрямок руху… Врешті-решт це і є завдання розвідників- виявити ворога, дати час основним силам для здійснення маневру, підготовки до бою…" - розповідає підполковник. Хлопцям своїм махнув у сторону посадки, даючи зрозуміти, щоб усі туди рухалися за прихистком. Зрозумівши, що знаходиться на лінії вогню, та вже вдруге поранений, і не може швидко пересуватись за підлеглими, яких вже поряд не було, Олександр Титаренко повернув убік на 90 градусів.
Олександр повз через невелике поле дуже довго, оскільки був поранений осколками в ноги, руки, голову, і одна куля увійшла зверху вниз у спину біля правої лопатки. Права рука не працювала. "Кров заливала очі, лилась на руки так, що пістолет ковзав у долоні… ніколи не думав, що стільки крові в голові", - жартує, згадуючи, Олександр.
Продолжение и самое интересное - дальше...
Костянтин Зінкевич