#21 Локомотив "Щедрик 231"
1923 рік - вихід на колію знаменитого локомотиву типу 2-3-1 під назвою "Пасіфік". Символ могутності сучасних технологій та стремління до швидкісного пересування Планетою. Також, свистячий жах на колесах, який викликає почуття поваги та захвату, ні в якому разі - страху. Словом, уособлення життя та досягнень початку ХХ сторіччя
( Read more... )
Душать зараз, скоріше, відсутністю умов. Це й прикро. Хоча на результат це, в любому випадку, не впливає. Я вважаю, що Україну треба любити настільки сліпо, як той же Леонтович (або ще там було кілька діячів - Стеценко, Степовий... - і це тільки композитори), щоб покласти життя за угроблювання тут свого таланту; щоб не звалити при першій нагоді куди подалі і отримати хоча б мінімальні свободи для спокійного життя та творчості. Потім вже, звісно, буде в стилі закидати подачі, типу "а Віктюк, курва, вже в Москві", або "та тьола, шо зара на Євровідєнії від Росії, тіпа наша", або "Лімонов тоже з України". О-це ми вмієм добре. А що ще більш прикро, так це те, що, навіть, у контексті Гоголя кацапи демонструють куди більшу зацікавленість та діяльність, ніж колись німці щодо Ельзасу. А наші мєгадвіжушні інтелектуали спромоглись, навіть, кілька оповідань перекласти. Ура!
Вибач, щось я тут розійшовся, прям як кацапічєскій блоґо-дівєрсант.
Просто, завжди, коли замислююсь про Леонтовича, і про те, що з тих пір змінилось, наповнююсь люттю. До речі, рапорт Гришка (вбивці - внк-шника) був оприлюднений у 90-х. І досі цікаво: росіяни все ж таки вважають совєтську історію своєю? Чи може голодомори і зачистки української інтелігенції - то само так палучілася?
Дякую тобі, Моя Вірна Шанувальнице, та вибачай за грузняк. А як тобі саме музло? Впізнається там "Щедрик" хоч трохи?
Reply
"Я вважаю, що Україну треба любити настільки сліпо, як той же Леонтович (або ще там було кілька діячів - Стеценко, Степовий... - і це тільки композитори), щоб покласти життя за угроблювання тут свого таланту; щоб не звалити при першій нагоді куди подалі і отримати хоча б мінімальні свободи для спокійного життя та творчості." (с) Я ледь не розрьовалася від цих твоїх слів!!! Правда ж? Це не треба ніяк пояснювати, аргументувати, шукати "за" і "проти". Це треба просто робити.Сліпо. Я вже втомилася від шлунків зі свого професійного оточення - любителів калькуляції - втомилася їм втовкмачувати навіщо нам потріні ті пам"ятники Голодомору, навіщо переіменовувати вулиці і зрештою постійно говорити про українське не лише на рівні кухні, а і на рівні державних інституцій. Сьогодні ледь не загризла одну красапєту-колєжанку з цього приводу. Вона вже в свої 21 готова розміняти всю державу на хороший шмат ковбаси. І то говорить майбутня еліта!
Питання, що ти зачіпаєш, є темою останнього "Українського тижня" (не знаю,може почитуєш). Там добре розписано про культурний менеджмент та міжнародне іміджмейкерство України і тої самої Польщі, Великої Британії вже з 1934р, під час Великої економічної депресії, і тіки-но постсоціалістичної Чехії. Дуже слушні думки, словом, трапляються.
І взагалі, мені подобається, коли ти ТАК говориш. Про проблеми завжди ТРЕБА говорити. Якщо можливо, то навіть на підвищених тонах. Тільки так вона почнеться вирішуватись. А не мовчати в тряпачку, як того вчили в Саюзє.
П.С.
Сьогодні була на виставці М.Мудрого. У нього є робота, де зображено А.Веделя. Ще один приклад. Твій пост згала одразу.
Reply
А щодо колег та одногрупників, то в мене теж один є. На першому курсі він був звичайним онуком совка - не знаючи ніяких тонкощів, він перся від радянсько-алкоголічної естетики (при чому, між нами, бухати реально не вміє - музиканти, шо поробиш). Такі типажі ще люблять величати одне одного мужиками: "Здаров, мужьік! Када бухать будем, мужьік?!" Так от тепер ця людина - справжнісінький російськомовний український, фактично, соціал-націоналіст. Моє дєтіще, так сказать! Завдяки цьому я зробив висновки, що далеко не кожен захоче свідомо і бєзвазмєздна займатись такими благородствами для Батьківщини. Але хтось, блін, це має робити. "Ну і потім, кал - це цікаво"(с).
Ведель - дуже крутий чувак - 9 років провів у дурці. У його психічному здоров'ї можеш не сумніватись. У ті часи було ще пара не менш видатних хлопців: один, наприклад, з моїм прізвищем; а про другого Тарковський зняв фільм. Там він представлений, як композитор Сосновський. Насправді - Березовський - по роботі в Італії отримав звання maestro di musica. 32х років - покінчив собою, повернувшись з Італії до Російської імперії. Причина - зіткнувся з байдужістю до своєї (добре знаної та мегашанованої у Еуропі) персони з боку своїх.
А М.Мудрий - я дещо знайшов з цього приводу у мегабідному укрнеті. Не знав його раніше. І "Український тиждень" не читав. Чесно кажучи, за останні пів-року гри у соціально-адаптованого дуже мало встигав. Відповідно, конкретно випав з системи самоосвіти. Буду вельми вдячний, якщо ділитимеш інформацію про цікаві події.
Reply
Leave a comment