Трохи про укр. кіно або День переможених
Давно було цікаво, що ж там насправді знімають на студії ім. О. Довженка. Сьогодні потрапила на прем"єру фільму "День переможених" Валерія Ямбурського, знятого за книгою В. Яворівського (скоріше політика, аніж письменника, як влучно зазначив у своєму виступі режисер) "Криза". Будинок кіно, трохи прохолодне приміщення і власне сам В.Ямбурський разом з командою представляє фільм - нервує, надцять разів згадує про погане фінансування українського кіно і мимохідь пропускає жарт про можливу асоціацію у глядача назви фільму з післязавтрашнім днем виборів, а ще щиро та все так само знервовано вітає всіх зі святом. Прем"єра фільму, знятого в Україні - свято.
Сам фільм - трохи безсюжетне дійство навколо похоронів засновниці місцевого колгоспу у такому собі типовому українському селі. Колишня влада (старий комуніст) намагається перенести ті самі похорони з запланованої дати 1 травня, керуючись залізним принципом "Сьогодні Ліна, а завтра ще хтось захоче мною керувати!" Кінець-кінців, очевидно, було прийняте рішення пити на похоронах, а потім на честь свята 1 травня.
А ще все це дійство багате приколами в традиції класики укрліт: колоритні сільські бабки-пліткарки, трагікомічні сценки з п"яними мужиками, зіткнення старої та нової влади та окремі історії-спогади головних героїв про "ті часи" в підкреслено кумедно-героїчному стилі.
Філософія екранізованої історії - вкрасти вже нічого, а заробити ще немає на чому. Однак українці незважаючи ні на що здатні веселитися. (Веселитися? В фільмі про похорони?!).
Зал аплодував. Я не звикла, щоб на кінопоказах аплодували, але так воно заведено на прем"єрах українських режисерів. Сподобалось, люди люблять, коли показують (пишуть) про них.
Сам фільм - трохи безсюжетне дійство навколо похоронів засновниці місцевого колгоспу у такому собі типовому українському селі. Колишня влада (старий комуніст) намагається перенести ті самі похорони з запланованої дати 1 травня, керуючись залізним принципом "Сьогодні Ліна, а завтра ще хтось захоче мною керувати!" Кінець-кінців, очевидно, було прийняте рішення пити на похоронах, а потім на честь свята 1 травня.
А ще все це дійство багате приколами в традиції класики укрліт: колоритні сільські бабки-пліткарки, трагікомічні сценки з п"яними мужиками, зіткнення старої та нової влади та окремі історії-спогади головних героїв про "ті часи" в підкреслено кумедно-героїчному стилі.
Філософія екранізованої історії - вкрасти вже нічого, а заробити ще немає на чому. Однак українці незважаючи ні на що здатні веселитися. (Веселитися? В фільмі про похорони?!).
Зал аплодував. Я не звикла, щоб на кінопоказах аплодували, але так воно заведено на прем"єрах українських режисерів. Сподобалось, люди люблять, коли показують (пишуть) про них.