the pedestrian
у місті підземних торгових центрів, злата-плаз, чайок, лагун - рівному - скучьно бухать по ночах. народ весь сидить (думаю, переважно, спить) вдома. навіть таких, котрі не встигли на останнє метро - немає. є тільки самотня постать, яка замість того щоб вертатися додому на таксі тиняється навколо лебединого озера, ледве не танцюючи балет, підсідає до компанії неформалів, які грають у крокодила, потім петляє дворами у пошуках невідомо чого, потім - перелазить паркани, сідає. встає, знову перелазить через паркан - вже інший...
так, це був я: вирішив пройтися, post-alcohollic, дворами рідної школи, дитсадочком, у якому проводив багато часу, гуляючи, відвідати свій перший під'їзд...
школа, раніше наскрізь прохідна мекка і медина для педестріанів-алкоголіків нині обнесена парканами, але вони видались мені під силу.
посидівши трохи на баскетбольному майданчику, я встав, аби перевірити, чи досі є дірка в паркані, яка колись вкорочувала малим шлях до школи хвилини на дві. нічого нема. суцільний паркан. переліз знову - до мосту коло річки (єдиному, на якому в місті збереглася бруківка), потім, думаю - чом би не зайти в під'їзд будинку по вул. пирогова, 9 - будинку, в якому жив до року 2003. ні домофона - ні кодового замка, дуже чисто (на диво), броньовані двері на квартирах - однокімнатних.
вибігши з під'їзда, я пішов шукати вхід у дитсадок, що на розі дорошенка/пересопницької. а нема. вікна в дитсадочка освітлені - сторож, певне, є, але це мене нітрохи не насторожило. і я знову переліз через паркан.
а потім - з випадковим перехожим уже десь на пивзаводі сіли на лавку, пили пиво і говорили про каббалу.
насправді. нічого особливого - в цій розповіді. нічого. особливого.
абсолютно нічого особливого.
так, це був я: вирішив пройтися, post-alcohollic, дворами рідної школи, дитсадочком, у якому проводив багато часу, гуляючи, відвідати свій перший під'їзд...
школа, раніше наскрізь прохідна мекка і медина для педестріанів-алкоголіків нині обнесена парканами, але вони видались мені під силу.
посидівши трохи на баскетбольному майданчику, я встав, аби перевірити, чи досі є дірка в паркані, яка колись вкорочувала малим шлях до школи хвилини на дві. нічого нема. суцільний паркан. переліз знову - до мосту коло річки (єдиному, на якому в місті збереглася бруківка), потім, думаю - чом би не зайти в під'їзд будинку по вул. пирогова, 9 - будинку, в якому жив до року 2003. ні домофона - ні кодового замка, дуже чисто (на диво), броньовані двері на квартирах - однокімнатних.
вибігши з під'їзда, я пішов шукати вхід у дитсадок, що на розі дорошенка/пересопницької. а нема. вікна в дитсадочка освітлені - сторож, певне, є, але це мене нітрохи не насторожило. і я знову переліз через паркан.
а потім - з випадковим перехожим уже десь на пивзаводі сіли на лавку, пили пиво і говорили про каббалу.
насправді. нічого особливого - в цій розповіді. нічого. особливого.
абсолютно нічого особливого.