Форум видавців.Продовження. Маріанна Кіяновська
продовжую свої зарисовки із Форуму. на форумі видавців 2011 серед інших заходів відвідала зустріч з Маріанною Кіяновською щодо її перекладної творчості Юліана Тувіма. в певний момент просто не втрималася, щоб не почати конспектувати) тут кілька зауваг Маріанни про письменника і перекладача.
Кожен перекладач присвоює досвід поета. Зона перекладу взагалі дуже контактна - його (перекладу) потрібно чимось торкнутися. Не важливо чим саме - рукою чи душею.
Життя письменника - симулякр. Його насправді нема у текстах. Особисто мені заважає перекладати знання біографії письменника. Коли перекладаєш твір, потрібно вираховувати точки надламу автора, які часто не збігаються з біографічними переломними моментами. У Тувіма було щонайменше чотири глибокі надлами. І всі вони - продукт його духовної і розумової діяльності, а не життєві перипетії. Якщо перекладач, будучи сороко ніжкою, задумуватиметься у процесі перекладу про контекст - він спотикатиметься. Діти не народжуються від знання будови тіла. Точне знання не повинне прозирати крізь текст. Але це стосується тільки поезії, а не есеїстики, публіцистики, історичних романів, тощо. В поезії контекст має бути далеко попереду.
Поет - це щоразу Йов, в якого все можуть забрати у будь-який момент. Мусити писати вірші - це пастка (порівняння із пізнім Тичиною). На щастя, Тувім не перебував у тоталітарному середовищі, він мав інші ніші втечі. Одна з них - богема.
трохи самопіару:
Я переклала з 11 мов більше ніж 100 авторів. Перекладаю навіть з тих мов, яких не знаю. Якщо навіть не зберігаю точно лексику - образи намагаюся передати ті ж самі. В перекладах має бути повітря, і це повітря потрібно виносити. Інколи не можу підібрати потрібні слова, а тут переглядаєш бойовик і - ось! - з’являється рядок.
І трохи про інших:
Ліна Костенко сприймає себе забронзовілою, це вже навіть не мислення себе в дереві, а в металі. Звідси і її метафора про криголам у одному з віршів. Ця жінка сприймає себе як пам’ятник, а це не є добре.
Кожен перекладач присвоює досвід поета. Зона перекладу взагалі дуже контактна - його (перекладу) потрібно чимось торкнутися. Не важливо чим саме - рукою чи душею.
Життя письменника - симулякр. Його насправді нема у текстах. Особисто мені заважає перекладати знання біографії письменника. Коли перекладаєш твір, потрібно вираховувати точки надламу автора, які часто не збігаються з біографічними переломними моментами. У Тувіма було щонайменше чотири глибокі надлами. І всі вони - продукт його духовної і розумової діяльності, а не життєві перипетії. Якщо перекладач, будучи сороко ніжкою, задумуватиметься у процесі перекладу про контекст - він спотикатиметься. Діти не народжуються від знання будови тіла. Точне знання не повинне прозирати крізь текст. Але це стосується тільки поезії, а не есеїстики, публіцистики, історичних романів, тощо. В поезії контекст має бути далеко попереду.
Поет - це щоразу Йов, в якого все можуть забрати у будь-який момент. Мусити писати вірші - це пастка (порівняння із пізнім Тичиною). На щастя, Тувім не перебував у тоталітарному середовищі, він мав інші ніші втечі. Одна з них - богема.
трохи самопіару:
Я переклала з 11 мов більше ніж 100 авторів. Перекладаю навіть з тих мов, яких не знаю. Якщо навіть не зберігаю точно лексику - образи намагаюся передати ті ж самі. В перекладах має бути повітря, і це повітря потрібно виносити. Інколи не можу підібрати потрібні слова, а тут переглядаєш бойовик і - ось! - з’являється рядок.
І трохи про інших:
Ліна Костенко сприймає себе забронзовілою, це вже навіть не мислення себе в дереві, а в металі. Звідси і її метафора про криголам у одному з віршів. Ця жінка сприймає себе як пам’ятник, а це не є добре.