Оксана Забужко
Передчуття громадянської війни:
з подорожніх щоденників 1990 року
(уривок)
У коридорі спального вагона
Стояв, як сутінь, дим, і чоловік,
Що підійшов до мене запитати:
"America? Italia? Espagna?" -
Здавався духом поїзда, розмитим,
Плавким, непевним себе, силуетом.
America? Italia? Espagna?
Звідкіль мене в цей простір занесло,
На креси божевільної Європи
Захитаних кордонів і умів?
.............................
І стало в горлі слово "Україна",
Бо він єдиним заперечним рухом,
Його одмів, як з піджака пір*їну:
Мовляв, не втямлю. Коридор димів,
Немов дорога в пекло покуріла,
І погляд мій світився, як жарина
З недопалка, що вчавлений у скло...
А за тим склом була чужа країна -
Й на всій Землі моєї не було.
*люблю Забужко з її довгими реченнями, активними громадськими позиціями, бажанням новаторства...люблю коли події, люди і твори переплітаються у мені в химерні сполуки, які чітко допасовуються одна до одної, перетікають одна в одну, коментують одна одну... колись цей уривок, переписаний від руки у звичайний зошит. сприймався по-іншому. а зараз уже ніби і не стоїть в горлі та примарна "Україна", ніби й шукаєш якоїсь лазівки з неї, мов миша з корабля, що тоне...
з подорожніх щоденників 1990 року
(уривок)
У коридорі спального вагона
Стояв, як сутінь, дим, і чоловік,
Що підійшов до мене запитати:
"America? Italia? Espagna?" -
Здавався духом поїзда, розмитим,
Плавким, непевним себе, силуетом.
America? Italia? Espagna?
Звідкіль мене в цей простір занесло,
На креси божевільної Європи
Захитаних кордонів і умів?
.............................
І стало в горлі слово "Україна",
Бо він єдиним заперечним рухом,
Його одмів, як з піджака пір*їну:
Мовляв, не втямлю. Коридор димів,
Немов дорога в пекло покуріла,
І погляд мій світився, як жарина
З недопалка, що вчавлений у скло...
А за тим склом була чужа країна -
Й на всій Землі моєї не було.
*люблю Забужко з її довгими реченнями, активними громадськими позиціями, бажанням новаторства...люблю коли події, люди і твори переплітаються у мені в химерні сполуки, які чітко допасовуються одна до одної, перетікають одна в одну, коментують одна одну... колись цей уривок, переписаний від руки у звичайний зошит. сприймався по-іншому. а зараз уже ніби і не стоїть в горлі та примарна "Україна", ніби й шукаєш якоїсь лазівки з неї, мов миша з корабля, що тоне...