МЕТАМОРФОЗА (казка для дорослих про дітей ще трошки продовжується)
Королева Фо критично розглядала своє відображення у океані та принюхувалася до себе ж - благородний бархатисто-сірий колір, сіркою, здається, не пахне, а тільки трояндами. Ну що ж...
Метаморфоза, чи перетворення, проходила жахливо. Треба було плигати з великої башти у бік океану під якийсь гімн чи щось таке Дракоші-Короля. Ти немов вмирав у тому польоті, точніше, у падінні, можливо, дійсно втрачав свідомість, а коли приходив до тями, то бачив перед собою… Воду? Ні, себе у вигляді дракона чи драконші, який чи яка стрімко наближався чи наближалась до тебе, та раптом він чи вона ставав чи ставала тобою.
Які почуття? Ти лякаєшся себе, як не себе, а потім розумієш, що оте чудовисько й є ти. Тебе охоплює змішано почуття розпачу та невизначеності, й останнє вже ніколи не покине тебе. Хто ти є? Ти той і той, проте не той и не той. Й все це одночасно. Це буде терзати тебе, поки ти не пригадаєш, що в тебе є якась точка нерушимої, абсолютної опори, яка найяскравіше проявила себе саме у момент твого перетворення: воно відбулось тому, що…
Мабуть, кожний тут дав би свою відповідь, але, здається, у всіх буде одне схоже, а саме те, що вони когось та щось кохали до самопожертви. Таким чином, ти виявиш у собі якийсь центр, чи ядро, як оте щось, що є у нашій планеті, до якого все приліпилося, усі ці мантії й таке інше, або як наша зірка, до якої приліпилися планети та астероїди. Розумієте? Ти не один якийсь шматок матерії, а ти ціла система з невидимими явищами на зразок гравітації або ще чогось такого.
А потім, потім, коли ти почнеш пристосовуватися до самого себе з отой свідомістю, що ти є ти, прийде відчуття, що в тобі все зросло стократно - ум, почуття, воля, а фізична сила зовсім незмірна. Так, ти людина, якщо ти людяний, і тоді все в тобі, і ця могутність дракона чи драконши, підпорядковується людяній людині, яка є твоєю скелею посеред океану. І ти нічого вже не злякаєшся в собі. Ти знаєш, що… Тут можна сказати словами Короля Віна: «Гм, я не відчуваю аж ніякої інфернальності в собі». На що Король Реджіста йому відповів: «Ти ж не якийсь древній змій. Ти - нова людина».
Саме Король Реджіста подав сигнал, і всі п’ятеро драконів кинулися кожний на свій купол та зробили на верхівцях їх великі діри, в які разом з драконами влетіло світло сонця, так що усі штучні ліхтарі та прожектори під куполами померкнули. Як бачите, досі і назавжди дійсна мудрість: уважай, щоб те світло, що в тобі, не сталося темрявою! А з людьми це саме й сталося, коли вони побудували куполи над своїми світами. Проте дракони утілили в собі повну мудрість, що, по правді кажучи, вони не відразу відчули: їх тіла у ту мить, коли вони пробивали куполи і влітали під них, стали усі світлі, як блискавка, і не мали жодної темної частини, і все стало світле, неначе б світильник осяяв їх не тільки ззовні, а й зсередини.
Сріблясто-сірі дракони утілили в собі та принесли з собою Світло.
Ото є метаморфоза, якщо розуміти її у повному обсязі.