сліди. уздовж однієї вулиці.
давай дивитись на час який ми маємо
так як він на нас дивиться
байдуже і мовчки
і в цій в'язкій тиші де
кожен забуває про пори року
дослухаючись до перебоїв
власного дихання
хтось неуважний промовить:
зима скінчилась
помітивши шо шкіра дівчини
з якою він спить час від часу
стала блідою і теплою
розливаючи молоко на підлоги ранкових кухонь
міняючи поштові адреси
досі плутаючись у чужих назвах
і розвалених робітничих кварталах
цей час від якого не втечеш
знімаєш собі житло на довгий термін на одній з вулиць
всі ці промислові міста
десь на околицях обов'язково є старі райони
які наче вклеєні сюди несміливою дитячою рукою
ледь не кожен з цих будинків
ховає всередині себе якусь історію
до якої все одно повертаються
навіть проживши більшу частину життя
навіть по двадцяти роках впізнають божевільних
навіть пригадують імена
людей які мали би впізнати з відчинених вікон
якби їх не стерло у порох долонями неба над нами
залишивши тих кого і торкатись огидно
знайомих хворих на алкоголізм або на середній бізнес
зрештою нас також не стерло
це все через любов до міцного алкоголю
ніколи не переставати писати про тебе
бо ти як ріка
течеш собі й течеш не звертаючи уваги на те
шо ті хто наважились перетнути вплав твою пам'ять
вибились з сил і вже захлинаються
просто річка потужна й безтурботна
виходить з берегів щовесни
заливає ці вулиці і будинки майже з головою
заливає все на світі заганяючи нас кохатись на дах
під небо якому ще можна вірити
під небо яке тільки мовчить спостерігаючи
нащі танці і порожнечу