(long)play
час як клей
я так само прослуховую новини,
не бажаючи чути шось окрім натяків на те,
шо в тебе все добре,
і шо завтра знову не буде дощу
я так само п'ю каву,
забуваючи розмішувати цукор,
і додавати молоко.
все солодке залишається на дні.
будь-яка гра, якшо це направді гра,
колись закінчується,
і на поверхню пробивається невпевненими рисками
те життя, від якого намагався сховатись
в шафі чи на балконі, від якого втікав у нічних таксівках,
забиваючи вуха шансоном,
тільки для того, шоб стало не чути
твого сміху і докорів.
ми як діти протягуємо чорні дроти
по дахах,
а потім, забувши про все на світі,
носимось
одне
за
одним,
плюючи на небезпеку впасти,
і крики дорослих.
жодні багатоповерхівки
не закриють неба,
тим більше наше з Тобою
небо завжди з нами -
розклеєне фотокартками і
невміло зробленими малюнками
по стінах спальні,
з якої нам навряд чи колись
буде дозволено вийти.