Палєжака!
Ура! Нарешті великий і ужасний polezhaka оприлюднив текст вірша, від якого всі просто плачуть! не можу не поділитись, итм більше шо я теж плакав=)
Артем Полежака
Колода порнокарт
Де ви тепер,
Мої юні, чарівні подруги,
Що я вас ховав у підлозі
Купкою фотокарток?
І, як бувало, прибігши раненько зі школи,
З пересторогою клацнувши двері на засув,
Потайки хутко рукою пірнав у шпарину
Там, де лінолеум був неприклеєний щільно,
Відколупнувши дощечку на парі гвіздочків
Прямо при самім вході в кімнау-вітальню,
І завмирав...
Віч на віч...
Не наважуючись навіть відразу дивитись на ваші тіла -
Крутобедрі,
Тендітні,
Грудасті!
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя...
Часто здаєтся мені, і хочеться вірити,
Хоч розумію, що все це, звичайно, навряд чи,
Що не якісь-то ви там закордонні красуні,
А звичайнісінькі наші рідненькі землячки неначе.
Скажімо, наприклад, ось ця,
Що в тропічнім садочку схилилася рачки, немов на прополці,
Десь під Мурафою дійсно купила ділянку.
Працює в громадській приймальні. Дружить з хлопцем.
Скоро запросить мене на весілля-гулянку.
І ця, що посіла на стрижень м’язистого негра,
Стала бухгалтеркой, звівши колишнє розпусне життя нанівець.
Двоє, мабудь, в неї діток є - хлопчик і хлопчик.
І чоловік інженер - провідний фахівець.
І ця, що із написом польським «Бжезинська Дорота»,
Що тулить, пробачте, усякий непотреб до рота,
Тепер на естраді - зірка симпатій глядацьких,
Лише мікрофона тримає якось чудирнацько...
Як ви тепера ся маєте?
Чим живете ви?
Я би при зустрічі стільки би вам росказав!
Як я шукав у житті вас, мої королеви,
Як я, нарешті, насправді мужчиною став.
І росла білявка,
Що п’ять мароканців круг неї, мов ті мавпенята обвились -
Тут часом один допуття приладнатись нормально не можеш,
А ці ось дивись -
Дружненько, гарнесенько так умостились!
Вона вже давно закінчила свій педагогічний
І, вчителюючи в класах молодших,
З дітьми сидить на продльонці,
Розповідаючи їм про любов до Вітчизни,
Де так, як ніде світить сонце,
І як розуміти, коли за свободу
Мовляв, душу-тіло віддайте -
«Діти, сьогодні я вам розповім...
Сідайте рядочком...
Тільки кружечком навколо мене не сідайте»...
Хто зараз мешкає в стінах мого дитинства,
І топче залишки невинного злочинства?
Ви уявити навіть те собі не в змозі,
Що заховав я під порогом у підлозі!..
І коли входите в вітальню - постривайте!
НЕ НАСТУПАЙТЕ НА ЛЮБОВ! НЕ НАСТУПАЙТЕ!!!...
Відколупнувши дощечку на парі гвіздочків,
Може, якась Амелі навіджена з Монмартру
Руку допитливу пхне в заповітну шпарину,
Щоби на мить охреніти: «Єтіть! Порнокарти!!!»
Мимо пройду я повз телефонної будки -
Хай но собі скаженіє французька дуринда!
Білі,
Чорняві,
Руденькі,
Суворі й пухнасті,
В серці моїм живете ви бо як незабудки -
Справні,
Стрункі,
Крутобедрі,
Тендітні,
Грудасті -
Тож залишайтесь, якими ви є назавжди!..
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя...
Артем Полежака
Колода порнокарт
Де ви тепер,
Мої юні, чарівні подруги,
Що я вас ховав у підлозі
Купкою фотокарток?
І, як бувало, прибігши раненько зі школи,
З пересторогою клацнувши двері на засув,
Потайки хутко рукою пірнав у шпарину
Там, де лінолеум був неприклеєний щільно,
Відколупнувши дощечку на парі гвіздочків
Прямо при самім вході в кімнау-вітальню,
І завмирав...
Віч на віч...
Не наважуючись навіть відразу дивитись на ваші тіла -
Крутобедрі,
Тендітні,
Грудасті!
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя...
Часто здаєтся мені, і хочеться вірити,
Хоч розумію, що все це, звичайно, навряд чи,
Що не якісь-то ви там закордонні красуні,
А звичайнісінькі наші рідненькі землячки неначе.
Скажімо, наприклад, ось ця,
Що в тропічнім садочку схилилася рачки, немов на прополці,
Десь під Мурафою дійсно купила ділянку.
Працює в громадській приймальні. Дружить з хлопцем.
Скоро запросить мене на весілля-гулянку.
І ця, що посіла на стрижень м’язистого негра,
Стала бухгалтеркой, звівши колишнє розпусне життя нанівець.
Двоє, мабудь, в неї діток є - хлопчик і хлопчик.
І чоловік інженер - провідний фахівець.
І ця, що із написом польським «Бжезинська Дорота»,
Що тулить, пробачте, усякий непотреб до рота,
Тепер на естраді - зірка симпатій глядацьких,
Лише мікрофона тримає якось чудирнацько...
Як ви тепера ся маєте?
Чим живете ви?
Я би при зустрічі стільки би вам росказав!
Як я шукав у житті вас, мої королеви,
Як я, нарешті, насправді мужчиною став.
І росла білявка,
Що п’ять мароканців круг неї, мов ті мавпенята обвились -
Тут часом один допуття приладнатись нормально не можеш,
А ці ось дивись -
Дружненько, гарнесенько так умостились!
Вона вже давно закінчила свій педагогічний
І, вчителюючи в класах молодших,
З дітьми сидить на продльонці,
Розповідаючи їм про любов до Вітчизни,
Де так, як ніде світить сонце,
І як розуміти, коли за свободу
Мовляв, душу-тіло віддайте -
«Діти, сьогодні я вам розповім...
Сідайте рядочком...
Тільки кружечком навколо мене не сідайте»...
Хто зараз мешкає в стінах мого дитинства,
І топче залишки невинного злочинства?
Ви уявити навіть те собі не в змозі,
Що заховав я під порогом у підлозі!..
І коли входите в вітальню - постривайте!
НЕ НАСТУПАЙТЕ НА ЛЮБОВ! НЕ НАСТУПАЙТЕ!!!...
Відколупнувши дощечку на парі гвіздочків,
Може, якась Амелі навіджена з Монмартру
Руку допитливу пхне в заповітну шпарину,
Щоби на мить охреніти: «Єтіть! Порнокарти!!!»
Мимо пройду я повз телефонної будки -
Хай но собі скаженіє французька дуринда!
Білі,
Чорняві,
Руденькі,
Суворі й пухнасті,
В серці моїм живете ви бо як незабудки -
Справні,
Стрункі,
Крутобедрі,
Тендітні,
Грудасті -
Тож залишайтесь, якими ви є назавжди!..
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя!..
Ось воно, щастя...
