Життя в резервації, або як існують біженці з Мьянми.
1. Село з населенням більше 40.000.
2. Кусок Мьянми в Таїланді.
3. Табір. Не концентраційний, але свободи немає?
4. Резервація в ХХІ столітті.
5. Чи є майбутнє, і яке воно?
(Русский вариант постараюсь выложить позже. Ссори!)
Ще два роки тому, проїжджаючи по провінції Так, я звернув увагу на велике село, яке тягнулось вздовж дороги. Машина їхала досить швидко, але село проминули ми не скоро. Як виявилось, село простягнулось на три кілометри. Майже всі хати збудовані з примітивного бімбуку і накрита сухим листям, такого в Таїланді, я ще не бачив... Пізніше я взнав, що це не звичайне село, а табір для біженців з Мьянми.
Цього року, я поставив за мету, відвідати поселення і подивитись на життя біженців зблизька.
Село Ме Ла простягається на три кілометри. З одної сторони, межують високі карстові й неприступні гори,
з другої сторони, дорога, на якій кожні 10 кілометрів розставлені блокпости з військовими.
В деяких місцях, забудова досить щільна, хата коло хати, без подвірїв і огорож,
а деінде є багато місця і навіть паркани.
На початку села, на дорозі був помічений шлагбаум, аби не змогла проїхати машина. Хоча, за дві години, машини можна було порахувати на пальцях однієї руки.
Деякі халупи зовсім бідні, подібні на хлів.
Але є й цілком достойні двохповерхові будиночки.
Більшість халуп вкриті листям, але є й дахи з бляхи.
В селі життя йде своїм ходом. На вулицях грається малеча.
По центральних вулицях ходять юрби і їздять мотоциклі.
Селяни спішать, хто в школу, хто на "роботу", хто по справах.
Біля колонок з водою черги. Тут можна попліткувати і взнати новини.
В селі є "кіоски",
кафе,
і навіть супермаркети.
Швейне ательє.
Є навіть принтер-сканер і кажуть навіть інтернет-салон.
Є звичайно школи, поліклініка і лікарня.
Через прочинені двері, мені вдалось побачити пару матраців на підлозі і людей. Люди, що на фото вище, це медпрацівники. З одним з них, мені трохи вдалось порозумітись. Він сказав, що лікарі приїжджають сюди з міста Ме Сот, а молодший медичний персонал, місцевий.
Є й "медучилище", в яких готують медпрацівників. Учні тут навчаються, а пізніше з райцентру приїжджають викладачі і приймають іспити, на основі чого, видають документ про освіту.
Лабораторії, бібліотека, практика??? Хахахаха. Як ви вважаєте, який рівень випускників такої школи???
В селі є багато різних релігійних общин. Домінують християни різних конфесій
Другою поширеною релігією є іслам. Справа в тому, що тут живуть мусульмани рохджа.
а також є буддисти й буддистські храми, які я бачив здалеку.
В загальному, все ніби нормально. Народ гуляє,
Парубки грають дівчатам на гітарі, молодь пише домашнє завдання...
На площі тусять люди різного віку і різних прошарків.
одягнені, хто в традиційні соронги, хто в джинсу і бейсболки...
Хтось мріє бути військовим.
Чоловіки поголовно жують бетель, деякі жінки теж.
Тітки й дядьки смалять самокрутки.
На одному подвірї девятнадцяте і двадцять перше сторіччі.
Люди тримають домашніх тварин
Вирощують квіточки.
Ось, жіночка ліпить вугільні брикети з вугільної крошки.
Привозять будматеріали.
старий зігнивший матеріал викидують.
Життя, як в звичайному бідному селі Лаосу, Камбоджі чи Бірми. Майже як в звичайному...
Стоп!!! Що не так??? Що в цьому селі незвичайного??? Чому, при населенні 40.000 чоловік, немає автомобілів, немає цегляних будинків, хоча багато людей одягнені досить пристойно???
Це не село!!! Це табір біженців, біженців з сусідньої Бірми. І статус в них дуже плачевний.
Всіх мешканців і новоприбулих, реєструють у Центрі Пеєстрації і Документації. У них забирають їх попередні документи (якщо біженці їх мають) і видають місцеве посвідчення біженця. На документ це не зовсім змахує, лист А4, з фотографією і даними.
Згідно цього документу, біженець має право на матеріальну допомогу різних світових організацій, перебувати у таборі і отримувати медичну допомогу.
Згідно цього документу, біженець не має права залишати табір без спеціального дозволу, не має права на роботу, за межами табору, не має права на навчання за межою табору.
Табір обгорожений колючим дротом, хоча й вибратись не складає проблем. Є багато місцб, де можна легко вийти за межі табору, або зайти.
Вздовж дороги, є пять воріт з офіційними вїздами і пять хвірток, для піших. На кожній брамі і хвіртці є пост з охоронцями.
Через хвіртку виходять лише ті, кого охоронець знає особисто й вийти можна не на довго, аби викинути сухе листя, чи сходити в ліс по дрова.
Якщо хтось хоче вийти на довше, повинен предявити перепустку й відмітитись на одній з трьох головних брам.
Звичайно, це Таїланд, це країна, де маючи гроші, можна отримати те, чого отримувати не можна.))) Завдяки хабару, можна отримати спецперепустку в село чи найближче місто, або навіть в столицю провінції, де можна навчатись, або працювати.
Рівень освіти дуже низький. Початкових шкіл досить багато, але після шести класів, дальше навчатись, йдуть меньш ніж половина дітей. Навчання в школах, на мові карен, адже народність карен, це 80% мешканців. Тайською мовою володіють меньш ніж третина. Тому, навчатись в вищій школі, або в коледжі чи університеті, практично неможливо.
Звичайно, в такому великому поселенні, є й багаті батьки й обдаровані діти. Тому, кілька десятків дітей навчаються в коледжах і навіть університетах Таїланду. Мені це розповів волонтер-італієць Маріо, який працює в таборі від європейської волонтерської організації.
"Біженцям навчатись за межами табору не можна, але завдяки грошам, їм виробляють липові дозволи і вони навчаються, порушуючи закони держави. Таких одиниці."-поділився враженнями волонтер. Життя без нормальних прав та документів, це лише існування.
" На деяких інтернет-ресурсах вказано, що в таборі проживає 60.000 осіб. Це місто й дійсно розраховане на таку кількість і в деяких докіментах зазначається, що тут перебуває більш 50.000 біженців. Це все робиться, аби фінансування було більшим, аби грошей європейські спільноти та й тайський департамент виділяв більше. А чим більше фінансів поступає, тим більше грошей осідає в кишенях місцевих чиновників."- щиро зізнався Маріо."- Державі Таїланд це вкрай не вигідно. Адже це як-не-як нелегали, які не контрольовані на всі 100%, це дешева робоча сила, розносчики інфекцій, ймовірний кримінал і фінансова дірка, куди вилітають державні гроші. Але це вигідно тим, хто в цьому вариться. Адже таких таборів близько десяти, хоча інші значно менші."
Повернемось до біженців. Статус в них плачевний. Майбутнього в державі Таїланд у них немає. Тайського громадянства, та й будь-якої легалізації їм не отримати. Повертатись назад в Бірму, нікуди. Адже біженці, це карени і частково рохджа, це народи, яких репресують бірманці. Втікаючи з своїх міст чи сіл, вони втратили землю, житло й роботу. Повертаючись назад, вони наражають себе на небезпеку.
Дехто з табору повертається в Бірму, в надії почати нове життя, але згодом повертаються в Таїланд до табору.
Яке в них майбутнє, яка перспектива??? Можна допустити, що в Бірмі пройдуть кардинальні зміни у владі. Що титульна нація бірманці, перестануть притісняти малочисленні народи і настане демократія. Тоді табори в Таїланді будуть закриватись і біженців насильно будуть повертати назад в Мянму. Але це малоймовірно. А якщо так й станеться, то куди зможуть повернутись біженці, які провели останні 15-20 років у таборі? Адже у них на батьківщині немає ні землі, ні житла...
Майже вся молодь, яка живе у таборі, народилась і провела все своє молоде життя за колючкою в Таїланді. Куди їм повертатись, як їм вести себе на свободі???
п.с. Потрапити іноземцю на територію табору дуже проблематично. Треба отримати спеціальний дозвіл, при умові що ви є в списку місіонерської або волонтерської організації.
2. Кусок Мьянми в Таїланді.
3. Табір. Не концентраційний, але свободи немає?
4. Резервація в ХХІ столітті.
5. Чи є майбутнє, і яке воно?
(Русский вариант постараюсь выложить позже. Ссори!)
Ще два роки тому, проїжджаючи по провінції Так, я звернув увагу на велике село, яке тягнулось вздовж дороги. Машина їхала досить швидко, але село проминули ми не скоро. Як виявилось, село простягнулось на три кілометри. Майже всі хати збудовані з примітивного бімбуку і накрита сухим листям, такого в Таїланді, я ще не бачив... Пізніше я взнав, що це не звичайне село, а табір для біженців з Мьянми.
Цього року, я поставив за мету, відвідати поселення і подивитись на життя біженців зблизька.
Село Ме Ла простягається на три кілометри. З одної сторони, межують високі карстові й неприступні гори,
з другої сторони, дорога, на якій кожні 10 кілометрів розставлені блокпости з військовими.
В деяких місцях, забудова досить щільна, хата коло хати, без подвірїв і огорож,
а деінде є багато місця і навіть паркани.
На початку села, на дорозі був помічений шлагбаум, аби не змогла проїхати машина. Хоча, за дві години, машини можна було порахувати на пальцях однієї руки.
Деякі халупи зовсім бідні, подібні на хлів.
Але є й цілком достойні двохповерхові будиночки.
Більшість халуп вкриті листям, але є й дахи з бляхи.
В селі життя йде своїм ходом. На вулицях грається малеча.
По центральних вулицях ходять юрби і їздять мотоциклі.
Селяни спішать, хто в школу, хто на "роботу", хто по справах.
Біля колонок з водою черги. Тут можна попліткувати і взнати новини.
В селі є "кіоски",
кафе,
і навіть супермаркети.
Швейне ательє.
Є навіть принтер-сканер і кажуть навіть інтернет-салон.
Є звичайно школи, поліклініка і лікарня.
Через прочинені двері, мені вдалось побачити пару матраців на підлозі і людей. Люди, що на фото вище, це медпрацівники. З одним з них, мені трохи вдалось порозумітись. Він сказав, що лікарі приїжджають сюди з міста Ме Сот, а молодший медичний персонал, місцевий.
Є й "медучилище", в яких готують медпрацівників. Учні тут навчаються, а пізніше з райцентру приїжджають викладачі і приймають іспити, на основі чого, видають документ про освіту.
Лабораторії, бібліотека, практика??? Хахахаха. Як ви вважаєте, який рівень випускників такої школи???
В селі є багато різних релігійних общин. Домінують християни різних конфесій
Другою поширеною релігією є іслам. Справа в тому, що тут живуть мусульмани рохджа.
а також є буддисти й буддистські храми, які я бачив здалеку.
В загальному, все ніби нормально. Народ гуляє,
Парубки грають дівчатам на гітарі, молодь пише домашнє завдання...
На площі тусять люди різного віку і різних прошарків.
одягнені, хто в традиційні соронги, хто в джинсу і бейсболки...
Хтось мріє бути військовим.
Чоловіки поголовно жують бетель, деякі жінки теж.
Тітки й дядьки смалять самокрутки.
На одному подвірї девятнадцяте і двадцять перше сторіччі.
Люди тримають домашніх тварин
Вирощують квіточки.
Ось, жіночка ліпить вугільні брикети з вугільної крошки.
Привозять будматеріали.
старий зігнивший матеріал викидують.
Життя, як в звичайному бідному селі Лаосу, Камбоджі чи Бірми. Майже як в звичайному...
Стоп!!! Що не так??? Що в цьому селі незвичайного??? Чому, при населенні 40.000 чоловік, немає автомобілів, немає цегляних будинків, хоча багато людей одягнені досить пристойно???
Це не село!!! Це табір біженців, біженців з сусідньої Бірми. І статус в них дуже плачевний.
Всіх мешканців і новоприбулих, реєструють у Центрі Пеєстрації і Документації. У них забирають їх попередні документи (якщо біженці їх мають) і видають місцеве посвідчення біженця. На документ це не зовсім змахує, лист А4, з фотографією і даними.
Згідно цього документу, біженець має право на матеріальну допомогу різних світових організацій, перебувати у таборі і отримувати медичну допомогу.
Згідно цього документу, біженець не має права залишати табір без спеціального дозволу, не має права на роботу, за межами табору, не має права на навчання за межою табору.
Табір обгорожений колючим дротом, хоча й вибратись не складає проблем. Є багато місцб, де можна легко вийти за межі табору, або зайти.
Вздовж дороги, є пять воріт з офіційними вїздами і пять хвірток, для піших. На кожній брамі і хвіртці є пост з охоронцями.
Через хвіртку виходять лише ті, кого охоронець знає особисто й вийти можна не на довго, аби викинути сухе листя, чи сходити в ліс по дрова.
Якщо хтось хоче вийти на довше, повинен предявити перепустку й відмітитись на одній з трьох головних брам.
Звичайно, це Таїланд, це країна, де маючи гроші, можна отримати те, чого отримувати не можна.))) Завдяки хабару, можна отримати спецперепустку в село чи найближче місто, або навіть в столицю провінції, де можна навчатись, або працювати.
Рівень освіти дуже низький. Початкових шкіл досить багато, але після шести класів, дальше навчатись, йдуть меньш ніж половина дітей. Навчання в школах, на мові карен, адже народність карен, це 80% мешканців. Тайською мовою володіють меньш ніж третина. Тому, навчатись в вищій школі, або в коледжі чи університеті, практично неможливо.
Звичайно, в такому великому поселенні, є й багаті батьки й обдаровані діти. Тому, кілька десятків дітей навчаються в коледжах і навіть університетах Таїланду. Мені це розповів волонтер-італієць Маріо, який працює в таборі від європейської волонтерської організації.
"Біженцям навчатись за межами табору не можна, але завдяки грошам, їм виробляють липові дозволи і вони навчаються, порушуючи закони держави. Таких одиниці."-поділився враженнями волонтер. Життя без нормальних прав та документів, це лише існування.
" На деяких інтернет-ресурсах вказано, що в таборі проживає 60.000 осіб. Це місто й дійсно розраховане на таку кількість і в деяких докіментах зазначається, що тут перебуває більш 50.000 біженців. Це все робиться, аби фінансування було більшим, аби грошей європейські спільноти та й тайський департамент виділяв більше. А чим більше фінансів поступає, тим більше грошей осідає в кишенях місцевих чиновників."- щиро зізнався Маріо."- Державі Таїланд це вкрай не вигідно. Адже це як-не-як нелегали, які не контрольовані на всі 100%, це дешева робоча сила, розносчики інфекцій, ймовірний кримінал і фінансова дірка, куди вилітають державні гроші. Але це вигідно тим, хто в цьому вариться. Адже таких таборів близько десяти, хоча інші значно менші."
Повернемось до біженців. Статус в них плачевний. Майбутнього в державі Таїланд у них немає. Тайського громадянства, та й будь-якої легалізації їм не отримати. Повертатись назад в Бірму, нікуди. Адже біженці, це карени і частково рохджа, це народи, яких репресують бірманці. Втікаючи з своїх міст чи сіл, вони втратили землю, житло й роботу. Повертаючись назад, вони наражають себе на небезпеку.
Дехто з табору повертається в Бірму, в надії почати нове життя, але згодом повертаються в Таїланд до табору.
Яке в них майбутнє, яка перспектива??? Можна допустити, що в Бірмі пройдуть кардинальні зміни у владі. Що титульна нація бірманці, перестануть притісняти малочисленні народи і настане демократія. Тоді табори в Таїланді будуть закриватись і біженців насильно будуть повертати назад в Мянму. Але це малоймовірно. А якщо так й станеться, то куди зможуть повернутись біженці, які провели останні 15-20 років у таборі? Адже у них на батьківщині немає ні землі, ні житла...
Майже вся молодь, яка живе у таборі, народилась і провела все своє молоде життя за колючкою в Таїланді. Куди їм повертатись, як їм вести себе на свободі???
п.с. Потрапити іноземцю на територію табору дуже проблематично. Треба отримати спеціальний дозвіл, при умові що ви є в списку місіонерської або волонтерської організації.