весна в серці...
Сьогодні все засипало снігом, а я згадую 8 березня, хоч і не люблю ці офіційні жіночі свята. Ми гуляли містом, грілися в кав’ярнях і маленьких ресторанчиках і слухали музику з синового телефону, маючи одні навушники на двох. Було спокійно і затишно, і в глибині десь дуже радісно. А повз проходили люди, заклопотані безліччю своїх буденних та святкових справ, мерехтіли різними кольорами тисячі квіток, сотні посмішок, мрій, надій, сподівань.
Молода пара сиділа за сусіднім столиком. Вони трималися за руки і дивилися одне одному в очі. І то були не діти, вже давно не діти, і було щось дуже світле в тих дотиках і в тих ніжних поглядах…
Ми виходили з кав’ярні і йшли далі, інколи звертаючи з широких вулиць у тихі провулки і вузенькі, такі не схожі одна на одну, вулиці, а потім знову поверталися до залюднених місць, спускалися в підземні переходи, де вирувало своє життя, повне яскравих торгових рядів, одиноких музиків та жебраків.
Один чоловік виніс з ресторанчику миску з супом і пригостив ним стареньку жінку, що просила милостиню. Він просто присів поруч і вони розмовляли, жіночка їла і тихенько плакала…
І були то лише миттєвості життя у великому місті, але доки в ньому живуть кохання і доброта, майбутнє не здається таким сірим, бо весна живе в тих людських серцях, не дивлячись на календар...