майже безсмертні й назавжди комахи в бурштині твоїх сережок пробач ти якось казала… так хто там кому не належить? зап’ємо солодким соком підсолений колос м’який за колом околиць і руками босими обіймемо темно-синім потікші ніжні тіла шовковиць і квіти з сукні твоєї зливаються з польовими і вигадай так щоб юнь наша назавжди як нині