Вєлікоє Будущеє !
продовжуємо серію авторсько-аматорських тріп-репортажів "ОДНОПОВЕРХОВА ПОЛТАВЩИНА"
...
в село Чернечий Яр (Диканського району Полтавської області) мені схотілося потрапити ще взимку цього року, коли попиваючи гарячий чай я почитував цікаву книгу про підземелля краю полтавського... але втілилося і оживилося це бажання лише тепер от.
її автор відомий журналіст Валік Посухов описує ті місця в містечках і містах полтавської області, в яких були виявлені підземні ходи. торкається причин їх виникнення. часу виникнення і етапів дослідження, описів. згадуються місцеві легенди і вигадки.
купити її можна в магазині ПОЛТАВСЬКА КНИГА за 10 українських гривень
скачати можна тут http://www.ex.ua/view/1784253
звичайне здавалося, типове українське село - Чернечий Яр... підпорядковується Великобудищанській сільсікій раді. до останнього воно власне і примикає просторово. поруч з трасою Н-12. На 2001 рік в селі проживало 420 чоловік. в 1970 році в селі знімався фільм СОНЯШНИКИ з красунею Софі Лорен і красунчиком Марчелло Мастроянні ... про фільм і сам фільм цей до речі як послухаєш так чули і знають всі до одного, але спитатись про що він насправді то відповіді не отримаєш ніякої ))
але це так, я говорю про інше - перво-наперво мене зацікавили згадки про існування
поблизу села жіночого монастиря. скитів. власне сама назва говорить сама за себе. Печери і тому подібне завжди впливали на мою свідомість магічним чином. В уяві виникали...Ви самі розумієте...
Отож вчора вранці я пишу Паличу і пропоную йому поїхати велосипедами в сторону Великих Будищ. До села Чернечий Яр. За хвилин 20 після цього ми відчалюємо від його будинку по вулиці М.Бірюзова. ... Ще трохи часу (купуємо батарейки до цифри і 1 шоколадний батончик)
і ще трохи і ми вже на трасі на Зіньків.
з правої сторони якийсь час трималась тінь від високих дерев. це сприяло поїздці і неабияк подобалося...
з обидвох боків від траси око радували прекрасні поля з прекрасними культурами
і з отакими симпатичними кавалками
так у відносно спокійному душевному настрої ми дісталися до не менш цікавого села Великі Будища.
Де сіли відпочити-попити біля такого от симпатичного совітсько-незалежницького магазину КООП-ПРОДУКТИ.
місцеві мужлани, що зустрічалися біля дверей крамнички, вітали один одного зі святом рибалки. ДЕНЬ РИБАКА і по всьому. Близько 12 спекотної години дня, в пивному павільйончику вони почали було святкувать його з водочкою під помідорчик.
колоритний представник старої школи рибалок краю
пьося. місцевий знавець делікатесів. що приїхав стоячи на мопеді. разом зі своїм господарем.
відпочивши і горло промочивши (спека на дворі трималась впевнено) ми їдемо в центр села і бачимо отаку церкву. у такому от помпезному риштованні. вона єдина що не постраждала від рук комуняк-варварів-атеїстів !
Свято-Троїцька церква.
Місцева бабуля показує рукою і веде очима і язиком куди їхати. вказує напрям і місце де стояла ще одна (МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА). Відоме прізвище того хто найактивніше виступав за те щоб її знищити. Його діти-онуки припускаю мирно живуть по-сусідству з тими хто був проти цього. Спочатку з неї зробили клуб. Пізніше розібрали до цеглинки. зараз на цьому місці стоїть такий хрест.
буквально кілька слів про село ВЕЛИКІ БУДИЩА (Диканського району Полтаської області)
з вікі - (в вікіпедії хороша велика стаття про дане село http://uk.wikipedia.org/wiki/Великі_Будища_(Диканський_район) яку сюди повністю постити просто не розумно...) -
Назва села походить від слова «буда» - споруди, де добували поташ, вугілля, дьоготь, селітру. Навколо Великих Будищ виявлено 12 курганів скіфської доби. Достеменно невідома дата виникнення поселення, але зрозуміло, що люди оселилися у цій мальовничій місцевості ще задовго до Київської Русі. Село ввійшло в історію як фортеця, захисник надворсклянського краю від половецьких і татарських орд з боку Дикого Поля. У селі чимало підземних ходів, збудованих ще сивої давнини, які слугували захистом від набігів кочівників. Літописна згадка про Великі Будища свідчить, що у другій половині ХІV століття це було одне з укріплень на правому березі ріки Ворскли, на кордонах тодішнього Великого князівства Литовського, до складу якого ввійшли ці землі після вигнання золотоординців. З 1569 року й до середини 17 століття поселення знаходилося під владою речі Посполитої, з 1654 року - в складі Російської держави. З 1660 року Великі Будища - козацьке сотенне містечко Будиської (Великобудищанської) сотні Полтавського полку.
...
насправді історія села на цьому не закінчується . згадується село і у контексті ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ... Були тут свого часу і Карл XII і Іван Мазепа...
далі ми спускаємося в яр... їдемо чудовими луками з дикими травами і отакими от вівцями що пасуться і на своїх спинах катають безкоштовно знахабнілих птахів-безбілетників...
забачивши нас вівці починають панікувати і тікати до своїх кількох друзів по породі, що не вільно шастають, а чомусь припнуті поблизу.
...вибираємося з цього яру (вся місцевість порізана подібними. і тому не дивно що слово яр зустрічається тут доволі часто)...
виходимо на підвищення. і нам трапляється молодий лісок з білими грибами.
Палич не розгубився і напав з моїм ножем на парочку білих
а ось гриби, що їх зрізано і полишено якимись місцевими знавцями-грибниками. що були тут за день-два до нас. грибники ці певно збирали все підряд а потім вже відбраковували окремі з них. негідні. ))
зрештою стало зрозуміло що ми трохи блуконули. Куди їхати далі? - постає питання ...до Ворскли і над нею...вздовж неї і до самої Полтави. додому. чи таки дійти-доїхати до того місця де були печери...?
Можна пожартувати - як могло вийти інакше, адже та бабця яка нас направила до чернечого яру, в кінці своєї розповіді добавила що не місцева !! Поворот на село Чернечий Яр ми бачили на основній трасі...але здавалося що коли вже села примикають одне до одного то і треба побувати спочатку в В.Б. а вже потім і до Ч.Я. їхати ... скільки ж там...
з гірки цієї, порослої лісом і з крутими схилами з одного боку полем ми спускаємося до низини. до балки. з гори нам бачиться ставок з самотньою рибацькою хаткою і грунтова дорога що в*ється до села Ч.Я. (як я вже почав було здогадуватися-припускати)...
спочатку трави були низькі і хороші. лагідні я б навіть сказав до двох велосипедистів що пробиралися своїм імпровізованим шляхом під пекучим літнім сонцем. звідусіль пахло чебрецем і ще купа чим до біса смачним.
спустилися в балку з якої недавно піднімалися...тільки повертаємо в інші сторону...- починаємо лізти територією як видно пересохлої водойми (вірніше - знаєте такі низини де на весні вода стоїть) ...і бачимо що ситуація змінилась кардинально. трави тут куди вищі. ліс трав став перед нами на шляху. та правда і травами ці рослини назвати важко. кущі. спочатку якісь високі бур*яни. потім очерет. і ще під кінець сухі тоненькі деревця. все це доводиться ламати велосипедними колесами і самими рамами.
але ми таки змогли дійти до рибацької хатки. в котрій сиділо чи то шість чи то більше місцевих вуйків і з водочкою святкували-проводжали день рибалки...ставок як я розумію - приватний.
Мужлани нам і підказали шлях до села Чернечий Яр через гору..Радять їхати горою принципово. .Мовляв ми лохонулися і не туди пішли від початку. А наразі низом пробиратися ризиковано - вода. багно після таких дощів гарантовано. Неприємні мужики скажу я вам.
Піднімаємося на гору. Видираємося. Піт з лобу. Сонце пече.
В*їжджаємо в село. Окраїна якого вимерла. Але огороди засаджено. Дачі певно. Так буває часто. Їдемо головною вулицею, асфальтовою, попутно розпитуючи місцевих і робимо висновок що ніхто з них чи то дійсно не знає ніфіга про жіночий монастир, що колись існував на околиці села , (здавалося така штука для них відома. гордість зрештою) чи то спеціяльно по-партизанськи мовчить. типу - не прийнято тут про релігію і на подібні теми говорити взагалі! Знайшлася жінка що підказала напрям куди їхати.
Їдемо до того місця де начебто були печери і де начебто щось цікаве і знаходили коли там почали були брати пісок.
Зараз там кар*єр. Красивий кар*єр скажу я вам.
Відпочиваємо. Дрімаємо.
трохи фактажу з вікі - Ще в кінці ХVІІ століття з благословення гетьмана І.Самойловича на околицях містечка був заснований Великобудищанський Преображенський жіночий монастир. Він був заснований у ХVІІ столітті як Спаський дівочий скит в урочищі, на правому березі річки Ворскли біля села Чернечий Яр. 1672 року скит був наділений землею гетьманом І.Самойловичем і почав управлятися ігуменями. При ньому діяли дві церкви: Преображенська і трапезна Благовіщенська. 1689 року генеральний суддя В. А. Кочубей переніс споруди ближче до містечка Великі Будища. З того часу монастир став називатися Великобудищанським. 1782 року завдяки піклуванню ігумені Марфи Лапинської було збудовано мурований Преображенський собор. 1887 року Великобудищанський Преображенський монастир перенесено до с. Писарівщина. Головним храмом монастиря стала мурована Троїцька церква, зведена при єпархіальному училищі, відкритому у 1873 році. Тоді ж монастир став називатися Великобудищанським Троїцьким. Для духовного вдосконалення за Ворсклою у 1885 році монахинями було закладено Свято-Преображенський скит. Тут були збудовані господарські і житлові приміщення, церква Преображення Господнього. 1893 року при монастирі було збудовано муровану Успенську церкву. Діяло 2 школи. До Великобудищанського Преображенського монастиря був приписаний Преображенський скит на місці колишнього монастиря у Чернечому Яру. На жаль, ці прекрасні святині припинили своє існування в період епохи войовничого атеїзму, у 20-ті роки ХХ століття.
додому дісталися близько 9 вечора. Велокамп показав шо з усіма горбилями і гаками вийшло до 100 кеме.
На зворотньому шляху. На шляху додому поблизу села Михайлівка трапився отакий от скарб
і дружня собача родина. чоловік знаєте і дружина, ага. ця парочка прийшла поніжитись на пляж.
і ще декілька дивних рибаків зустрілись нам, які тягали якісь дивні штуки у воді... взагалі усі рибаки дивні.
в самому селі Михайлівка доки Палич стояв у магазинній черзі, щоби купити нам холодного пива і пропускав цілий загін маленьких діток з місцевого піонертабору, які купували собі жуйки-чіпси-сухарики-морозиво-колу, з колонок нам довелося чути спів Бога для усіх жінок за 30 - Стаса Міхайлова. Міхайлов співав у Михайлівці. Все це НЕорганічно міксувалося з дитячим сміхом.
насичена
і дивна подорож вийшла.
лишила по собі більше питань аніж відповідей.
зате купу приємних вражень.
подорожуймо далі.
разом.
будьте здорові !
...
в село Чернечий Яр (Диканського району Полтавської області) мені схотілося потрапити ще взимку цього року, коли попиваючи гарячий чай я почитував цікаву книгу про підземелля краю полтавського... але втілилося і оживилося це бажання лише тепер от.
її автор відомий журналіст Валік Посухов описує ті місця в містечках і містах полтавської області, в яких були виявлені підземні ходи. торкається причин їх виникнення. часу виникнення і етапів дослідження, описів. згадуються місцеві легенди і вигадки.
купити її можна в магазині ПОЛТАВСЬКА КНИГА за 10 українських гривень
скачати можна тут http://www.ex.ua/view/1784253
звичайне здавалося, типове українське село - Чернечий Яр... підпорядковується Великобудищанській сільсікій раді. до останнього воно власне і примикає просторово. поруч з трасою Н-12. На 2001 рік в селі проживало 420 чоловік. в 1970 році в селі знімався фільм СОНЯШНИКИ з красунею Софі Лорен і красунчиком Марчелло Мастроянні ... про фільм і сам фільм цей до речі як послухаєш так чули і знають всі до одного, але спитатись про що він насправді то відповіді не отримаєш ніякої ))
але це так, я говорю про інше - перво-наперво мене зацікавили згадки про існування
поблизу села жіночого монастиря. скитів. власне сама назва говорить сама за себе. Печери і тому подібне завжди впливали на мою свідомість магічним чином. В уяві виникали...Ви самі розумієте...
Отож вчора вранці я пишу Паличу і пропоную йому поїхати велосипедами в сторону Великих Будищ. До села Чернечий Яр. За хвилин 20 після цього ми відчалюємо від його будинку по вулиці М.Бірюзова. ... Ще трохи часу (купуємо батарейки до цифри і 1 шоколадний батончик)
і ще трохи і ми вже на трасі на Зіньків.
з правої сторони якийсь час трималась тінь від високих дерев. це сприяло поїздці і неабияк подобалося...
з обидвох боків від траси око радували прекрасні поля з прекрасними культурами
і з отакими симпатичними кавалками
так у відносно спокійному душевному настрої ми дісталися до не менш цікавого села Великі Будища.
Де сіли відпочити-попити біля такого от симпатичного совітсько-незалежницького магазину КООП-ПРОДУКТИ.
місцеві мужлани, що зустрічалися біля дверей крамнички, вітали один одного зі святом рибалки. ДЕНЬ РИБАКА і по всьому. Близько 12 спекотної години дня, в пивному павільйончику вони почали було святкувать його з водочкою під помідорчик.
колоритний представник старої школи рибалок краю
пьося. місцевий знавець делікатесів. що приїхав стоячи на мопеді. разом зі своїм господарем.
відпочивши і горло промочивши (спека на дворі трималась впевнено) ми їдемо в центр села і бачимо отаку церкву. у такому от помпезному риштованні. вона єдина що не постраждала від рук комуняк-варварів-атеїстів !
Свято-Троїцька церква.
Місцева бабуля показує рукою і веде очима і язиком куди їхати. вказує напрям і місце де стояла ще одна (МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА). Відоме прізвище того хто найактивніше виступав за те щоб її знищити. Його діти-онуки припускаю мирно живуть по-сусідству з тими хто був проти цього. Спочатку з неї зробили клуб. Пізніше розібрали до цеглинки. зараз на цьому місці стоїть такий хрест.
буквально кілька слів про село ВЕЛИКІ БУДИЩА (Диканського району Полтаської області)
з вікі - (в вікіпедії хороша велика стаття про дане село http://uk.wikipedia.org/wiki/Великі_Будища_(Диканський_район) яку сюди повністю постити просто не розумно...) -
Назва села походить від слова «буда» - споруди, де добували поташ, вугілля, дьоготь, селітру. Навколо Великих Будищ виявлено 12 курганів скіфської доби. Достеменно невідома дата виникнення поселення, але зрозуміло, що люди оселилися у цій мальовничій місцевості ще задовго до Київської Русі. Село ввійшло в історію як фортеця, захисник надворсклянського краю від половецьких і татарських орд з боку Дикого Поля. У селі чимало підземних ходів, збудованих ще сивої давнини, які слугували захистом від набігів кочівників. Літописна згадка про Великі Будища свідчить, що у другій половині ХІV століття це було одне з укріплень на правому березі ріки Ворскли, на кордонах тодішнього Великого князівства Литовського, до складу якого ввійшли ці землі після вигнання золотоординців. З 1569 року й до середини 17 століття поселення знаходилося під владою речі Посполитої, з 1654 року - в складі Російської держави. З 1660 року Великі Будища - козацьке сотенне містечко Будиської (Великобудищанської) сотні Полтавського полку.
...
насправді історія села на цьому не закінчується . згадується село і у контексті ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ... Були тут свого часу і Карл XII і Іван Мазепа...
далі ми спускаємося в яр... їдемо чудовими луками з дикими травами і отакими от вівцями що пасуться і на своїх спинах катають безкоштовно знахабнілих птахів-безбілетників...
забачивши нас вівці починають панікувати і тікати до своїх кількох друзів по породі, що не вільно шастають, а чомусь припнуті поблизу.
...вибираємося з цього яру (вся місцевість порізана подібними. і тому не дивно що слово яр зустрічається тут доволі часто)...
виходимо на підвищення. і нам трапляється молодий лісок з білими грибами.
Палич не розгубився і напав з моїм ножем на парочку білих
а ось гриби, що їх зрізано і полишено якимись місцевими знавцями-грибниками. що були тут за день-два до нас. грибники ці певно збирали все підряд а потім вже відбраковували окремі з них. негідні. ))
зрештою стало зрозуміло що ми трохи блуконули. Куди їхати далі? - постає питання ...до Ворскли і над нею...вздовж неї і до самої Полтави. додому. чи таки дійти-доїхати до того місця де були печери...?
Можна пожартувати - як могло вийти інакше, адже та бабця яка нас направила до чернечого яру, в кінці своєї розповіді добавила що не місцева !! Поворот на село Чернечий Яр ми бачили на основній трасі...але здавалося що коли вже села примикають одне до одного то і треба побувати спочатку в В.Б. а вже потім і до Ч.Я. їхати ... скільки ж там...
з гірки цієї, порослої лісом і з крутими схилами з одного боку полем ми спускаємося до низини. до балки. з гори нам бачиться ставок з самотньою рибацькою хаткою і грунтова дорога що в*ється до села Ч.Я. (як я вже почав було здогадуватися-припускати)...
спочатку трави були низькі і хороші. лагідні я б навіть сказав до двох велосипедистів що пробиралися своїм імпровізованим шляхом під пекучим літнім сонцем. звідусіль пахло чебрецем і ще купа чим до біса смачним.
спустилися в балку з якої недавно піднімалися...тільки повертаємо в інші сторону...- починаємо лізти територією як видно пересохлої водойми (вірніше - знаєте такі низини де на весні вода стоїть) ...і бачимо що ситуація змінилась кардинально. трави тут куди вищі. ліс трав став перед нами на шляху. та правда і травами ці рослини назвати важко. кущі. спочатку якісь високі бур*яни. потім очерет. і ще під кінець сухі тоненькі деревця. все це доводиться ламати велосипедними колесами і самими рамами.
але ми таки змогли дійти до рибацької хатки. в котрій сиділо чи то шість чи то більше місцевих вуйків і з водочкою святкували-проводжали день рибалки...ставок як я розумію - приватний.
Мужлани нам і підказали шлях до села Чернечий Яр через гору..Радять їхати горою принципово. .Мовляв ми лохонулися і не туди пішли від початку. А наразі низом пробиратися ризиковано - вода. багно після таких дощів гарантовано. Неприємні мужики скажу я вам.
Піднімаємося на гору. Видираємося. Піт з лобу. Сонце пече.
В*їжджаємо в село. Окраїна якого вимерла. Але огороди засаджено. Дачі певно. Так буває часто. Їдемо головною вулицею, асфальтовою, попутно розпитуючи місцевих і робимо висновок що ніхто з них чи то дійсно не знає ніфіга про жіночий монастир, що колись існував на околиці села , (здавалося така штука для них відома. гордість зрештою) чи то спеціяльно по-партизанськи мовчить. типу - не прийнято тут про релігію і на подібні теми говорити взагалі! Знайшлася жінка що підказала напрям куди їхати.
Їдемо до того місця де начебто були печери і де начебто щось цікаве і знаходили коли там почали були брати пісок.
Зараз там кар*єр. Красивий кар*єр скажу я вам.
Відпочиваємо. Дрімаємо.
трохи фактажу з вікі - Ще в кінці ХVІІ століття з благословення гетьмана І.Самойловича на околицях містечка був заснований Великобудищанський Преображенський жіночий монастир. Він був заснований у ХVІІ столітті як Спаський дівочий скит в урочищі, на правому березі річки Ворскли біля села Чернечий Яр. 1672 року скит був наділений землею гетьманом І.Самойловичем і почав управлятися ігуменями. При ньому діяли дві церкви: Преображенська і трапезна Благовіщенська. 1689 року генеральний суддя В. А. Кочубей переніс споруди ближче до містечка Великі Будища. З того часу монастир став називатися Великобудищанським. 1782 року завдяки піклуванню ігумені Марфи Лапинської було збудовано мурований Преображенський собор. 1887 року Великобудищанський Преображенський монастир перенесено до с. Писарівщина. Головним храмом монастиря стала мурована Троїцька церква, зведена при єпархіальному училищі, відкритому у 1873 році. Тоді ж монастир став називатися Великобудищанським Троїцьким. Для духовного вдосконалення за Ворсклою у 1885 році монахинями було закладено Свято-Преображенський скит. Тут були збудовані господарські і житлові приміщення, церква Преображення Господнього. 1893 року при монастирі було збудовано муровану Успенську церкву. Діяло 2 школи. До Великобудищанського Преображенського монастиря був приписаний Преображенський скит на місці колишнього монастиря у Чернечому Яру. На жаль, ці прекрасні святині припинили своє існування в період епохи войовничого атеїзму, у 20-ті роки ХХ століття.
додому дісталися близько 9 вечора. Велокамп показав шо з усіма горбилями і гаками вийшло до 100 кеме.
На зворотньому шляху. На шляху додому поблизу села Михайлівка трапився отакий от скарб
і дружня собача родина. чоловік знаєте і дружина, ага. ця парочка прийшла поніжитись на пляж.
і ще декілька дивних рибаків зустрілись нам, які тягали якісь дивні штуки у воді... взагалі усі рибаки дивні.
в самому селі Михайлівка доки Палич стояв у магазинній черзі, щоби купити нам холодного пива і пропускав цілий загін маленьких діток з місцевого піонертабору, які купували собі жуйки-чіпси-сухарики-морозиво-колу, з колонок нам довелося чути спів Бога для усіх жінок за 30 - Стаса Міхайлова. Міхайлов співав у Михайлівці. Все це НЕорганічно міксувалося з дитячим сміхом.
насичена
і дивна подорож вийшла.
лишила по собі більше питань аніж відповідей.
зате купу приємних вражень.
подорожуймо далі.
разом.
будьте здорові !