***
Сон Сари Коннор у весняному Києві - це сидіти на лавочці біля фонтану на "Золотих Воротах", і бачити, як дві бабусі ведуть жваву розмову, поруч сидить дідусь у темних окулярах, чинно тримає ціпок. За їх спиною, по краю фонтану, під свіжими бризками мати за руку водить сина. На лавочці сидить парочка, на колінах у дівчини букет жовтих нарцисів. І можна було б самому розслабитися і дихати весною, але у вухах нав'язливо звучать автоматні черги і рокіт низьких вертольотів. Так звучать, що доводиться трусонути головою, аби відігнати цю ману.
На всіх перехрестях у центрі Києва несподівано з'явилися молоді міліціонери у новенькій сірій формі, не місцеві, - питав у них, як пройти на одну з центральних вулиць - жоден навіть не пробував згадати: "не знаю". Всі російськомовні. На вулицях раз повз раз ловлю знайомі, колючі погляди міцних мужиків у цивільному. Наче їх раніше не було так багато.
Білборди Тігіпка, Коновалюка і Добкіна. Свіже повітря, а дихати важко.
(все вищенаписане - параноя і пост-травматичний синдром, звісно)